Як спілкуватися з дитиною?
Інтонація у спілкуванні
Близьким дорослим варто пам’ятати, що, вибудовуючи процес спілкування, необхідно думати не тільки про те, що вони говорять, але й як вони це роблять. Діти зазвичай пропускають повз вуха зауваження, але дуже чутливо реагують на тон, яким їх було сказано. Інтонаційне забарвлення висловлювань дорослих, їхній емоційний тон дитина пам’ятає доволі довго. А власні переживання щодо цього коригують не лише її настрій і реакції, а й відображаються у поведінці дитини впродовж певного часу. Тому близьким дорослим не варто дорікати за неслухняність, вередливість, впертість дитини, а звертати увагу на тон власних звернень до неї, який здебільшого і провокує саме таку поведінку
Віра в дитину
Віра дорослих у дитину, їхня впевненість — абсолютна впевненість — в її силах, можливостях, вміннях, здібностях і здатностях породжує і власну впевненість дитинив свої сили, віру в свої можливості.
Відчуття власного успіху, пережите й прожите в дитинстві, формує певний емоційний ресурс, який в майбутньому допоможе дитині долати труднощі й перешкоди на шляху до досягнення мети.
Батьківське схвалення
Елементарним забезпеченням проживання дитиною своєї успішності є батьківська похвала й підтримка дитячих зусиль. Особливої уваги з боку дорослих потребує спроба дитини щось зробити самостійно, адже саме спроба щось зробити має бути підтримана та схвалена. Похвалити дитину, її дії треба одразу: «тут і тепер». У жодному разі не можна бути байдужими до дитячих звернень з приводу оцінення — для дитини це є життєво необхідним, від цього залежить подальше розгортання її взаємин із дорослими, її ставлення до світу, сприйняття себе в ньому. Тому не варто відсторонюватися від дитячих звернень та очікувань, ігнорувати їх.
Схвалення є необхідністю для дитини раннього, дошкільного, шкільного (і не лише молодшого) віку.
На жаль, дорослі виражають своє позитивне ставлення до дитини та її діяльності вкрай обмежено — зазвичай найбільш поширеними словами схвалення є «молодець» і «дуже добре», тож їм варто працювати над урізноманітненням свого словникового запасу.
Як зробити зауваження, не образивши дитину?
Інколи виникають ситуації, що вимагають від дорослих засудження дій дитини. У такому разі їм варто скористатися правилом: засуджувати можна лише вчинок дитини, а не саму дитину. Наприклад: «Я дуже засмучена твоєю поведінкою», «Я ніколи не думала, що такий хороший хлопчик може так погано вчинити» тощо. За таких умов дитина переживає розчарування, але дорослі підтверджують свою любов до неї, впевненість в тому, що вона хороша, добра.
Також дорослим варто пам’ятати, що дитина лише вчиться, вона все робить вперше. А тому помилки під час виконання завдань неминучі, й дитині не завжди вдається бути акуратною. Отже, батьки та педагоги мають вміти висловлювати зауваження.
Часто батьки не одразу помічають, що щось зроблено не так, і в ліпшому разі спокійно кажуть, а в гіршому — вказують на це, прикрикуючи. Пізніше в школі й аркуші з зошита можуть повидирати. Якщо таку тактику використовувати регулярно, то рано чи пізно дитина може перестати відчувати, що її люблять, а також втратити надію на успішність. У неї може скластися враження, що вона — «невмійка», яка завжди все робить не так. Аби критичні зауваження дорослих були конструктивними, потрібно:
▫ обов’язково починати з того, що вийшло. Бажано, щоб дитина уважно подивилася, наприклад, на свій ряд каліграфічних гачечків і знайшла ті, що найбільше схожі на зразок. Якщо вона каже, що все прекрасно чи, навпаки, що все не так — дорослому потрібно спокійно вказати на те, що на його думку, не вийшло, і пояснити, чому;
▫ віднайти те, що вийшло «так собі», або те, над чим ще варто попрацювати;
▫ визначити план дій. Наприклад: треба написати рядок гачечків, тож це можна зробити так: сьогодні писати, доки гачечки виходять гарними (5-7 шт.), а завтра те, що залишилося; або спочатку виписати важливий елемент, який виходить найгірше; або залишити письмо, відпочити, виконати якесь інше завдання, а згодом продовжити. Потрібно брати до уваги стан дитини, ступінь її втоми, включеності в роботу тощо.