Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам

Що таке булінг? Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском. 67% дітей стикалися з булінгом в навчальних закладах  в тих чи інших проявах.

Булінг буває:

  • фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;
  • економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;
  • психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;
  • сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;
  • кібербулінг: приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки; МАЄШ ПИТАННЯ? – Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого наступає відповідальність.
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.
  • Зверніться до психолога ЗДО і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час перебування в садочку – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння! Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки.

Якщо ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство (булінг), батьки можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

  • Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину;
  • Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти;
  • Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації;
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вихователь, керівництво закладу);
  • Повідомте керівництво ЗДО про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання;
  • Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час.

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію! Захистіть свою дитину від цькування!

ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ БУЛІНГУ

  • Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати;
  • Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонувати дітям самостійно вирішити конфлікт;
  • Пояснити, які саме дії Ви вважаєте булінгом і чому їх варто припинити;
  • Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей;
  • Повідомити керівництво ЗДО про ситуацію, що склалася і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Пам’ятайте, що ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

Вплив мультфільмів на психічний розвиток дітей

Мультфільми не випадково улюблені для дітей різного віку. Яскраві, видовищні, образні, з одного боку, і прості, ненав’язливі, доступні з іншого, мультики, близькі за своїми розвиваючими, виховними можливостями казці, грі, живому людському спілкуванню. Персонажі мультиплікаційних фільмів демонструють дитині найрізноманітніші способи взаємодії з навколишнім світом. Вони формують у малюка первинні уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого поводження. Через порівняння себе з улюбленими героями дитина має можливість навчитися позитивно сприймати себе, справлятися зі своїми страхами і труднощами, шанобливо ставитися до інших. Події, що відбуваються в мультфільмі, дозволяють підвищувати обізнаність малечі, розвивати її мислення і уяву, формувати її світогляд.

Перерахуємо кілька ознак “шкідливого мультика”:

1. Головні герої мультфільму агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим, нерідко калічать або вбивають інших персонажів, причому подробиці жорстокого, агресивного ставлення багаторазово повторюються, детально розкриваються. Наслідком перегляду такого мультфільму може стати прояв жорстокості, безжалісність, агресії дитиною в реальному житті.

2. Девіантна поведінка героїв мультфільму ніким не карається. Персонажа, що порушує загальноприйняті правила, ніхто не карає, не говорить, що так робити не можна. У підсумку, у маленького телеглядача закріплюється уявлення про допустимість подібних форм поведінки, знімаються табу, розхитуються еталони гарного і поганого вчинку, допустимої і неприйнятної поведінки.

3. Демонструються небезпечні для життя дитини форми поведінки, повторювати які в реальній дійсності недоцільно, нерозумно і навіть просто небезпечно. Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.

4. Поширені сцени зневажливого ставлення до людей, тварин, рослин. Показано безкарне знущання, наприклад, над старістю, безпорадністю, слабкістю. «Виховний» ефект систематичного перегляду подібних мультфільмів не змусить себе чекати. Першими відчують його близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, непристойних жестів, непристойної поведінки, грубості і безжалісності маленького телеглядача.

5. Використовуються несимпатичні, а часом навіть потворні герої. На думку В.С. Мухіної, для дитини зовнішність ляльки-мультяшки має особливе значення. Позитивні персонажі повинні бути симпатичними або навіть красивими, а негативні – навпаки. У разі, коли всі персонажі жахливі, потворні, страшні незалежно від їх ролі, у дитини немає чітких орієнтирів для оцінки їх вчинків. Крім того, коли дитина змушена наслідувати, ідентифікувати себе з несимпатичним головним героєм – неминуче страждає внутрішнє самовідчуття дитини.

Як «правильно» дивитися мультфільми

Мультфільм – це ефективний засіб, в одному випадку рішення благородних завдань виховання малюка, в іншому – маніпулювання, прихованого управління ним. Як напуття для батьків можна навести такі рекомендації:

1. Спілкування з блакитним екраном не повинно перевищувати 1,5 годин в день.

2. По-друге, при виборі дитячої телепередачі або мультфільму батькам треба бути в десять разів обережніше, ніж при виборі книги, тому що зорові образи впливають на дитину набагато сильніше. З дітьми потрібно обов’язково обговорювати зміст переглянутих фільмів, через відтворення послідовності подій у дитини складається більш ясна й цілісна картинка того, що відбувається.

3. По-третє, ніякий ї мультфільм не замінить живого спілкування дитини з дорослим, якого вона так потребує. Дітям треба відчувати любов батьків, їх увагу і присутність. На дитину потрібно знаходити час, нехай його буде не так і багато. Якщо цього не відбувається, не варто дивуватися тому, що діти стали жартувати не надто доречно, сміятися істерично і почали бити, щипати інших людей, наслідуючи героєв мультиків, яких вони обожнюють.

Активність та гіперактивність дитини

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс «гіпер», що в перекладі з грецької означає «перевищення норми». Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають – і все це майже одночасно.

Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі.

Але ж спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: «Щось із нею не те!» Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» – суцільними заборонами і покараннями.

А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і «перебором»? Між активністю і гіперактивністю?

Активна дитина

– віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;

– швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

– не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;

– активна не завжди і не всюди (наприклад, у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

– неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).

Гіперактивна дитина:

– перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;

– теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;

– її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;

– не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди

поводиться однаково активно;

– дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Причини гіперактивності

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».

До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем. Якщо причина у садочку – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ дитини, станете з нею близькими.

Гіперактивна дитина. Що ТРЕБА робити?

  1. Почніть із себе.

Дорослі повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, дорослі зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

  1. «Ні» слову «ні»

Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук.

Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів «не можна», «припини», «ні»). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому «не можна», якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: «Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить»).

  1. Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.

Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося.

Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.

  1. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!

Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.

 

5.Емоційний і фізичний контакт

Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.

  1. Розпорядок дня

– Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу.

  1. Доручення і обов’язки

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – «відключиться»).

  1. Контроль над собою

Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

9.Фізична активність

Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити.

Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

Срахи. Розвиток страхів та запобігання психічних порушень.

Страх, як і інші неприємні відчуття (гнів, страждання та ін.) не є однозначно “шкідливими” для дитини. Будь яка емоція виконує певну функцію і дає змогу дитині й дорослому орієнтуватися в навколишньому світі. Так, страх захищає людину від зайвого ризику під час переходу вулиці або відпочинку на річці тощо.

Страх регулює діяльність, поведінку, він є переживанням , необхідним для нормального функціонування психіки, що потребує і неприємних, навіть”гострих” емоцій. Часто діти самі викликають у себе емоцію страху, що підтверджує у них наявність цієї потреби. Іноді діти, зібравшись увечері разом, починають розповідати страшні історії, причому з гострим емоційним завершенням, розповідач вигукує на останньому слові, хапає за руки інших дітей, лякає їх.

Якщо батьки забезпечують дітям “тепличні ”умови, охороняють їх від будь-яких неприємностей, сильних переживань, то це часто призводить до “розгладження” психічного апарату, якому необхідні переживання різної інтенсивності.

Дитячі страхи – це звичайне явище для дитячого розвитку, вони мають важливе значення для дитини. Кожен страх або вид страху з’являється тільки в певному віці, тобто у кожного віку є специфічні страхи, що у разі нормального розвитку з часом зникають. У дитинстві малюк боїться залишатися наодинці або з невідомими йому особами. Потім він боїться болю, висоти,  великих тварин. Часом дитина сповнена містичного жаху перед Бабою Ягою, Кощієм та  іншими казковими образами – носіями жаху.

 

Патологічні страхи

Страх, як і будь – яке переживання, є позитивним, коли точно виконує свої функції, а потім зникає. Патологічний страх можна відрізнити від “нормального” за такими критеріями:

  • якщо страх перешкоджає спілкуванню, розвитку особистості, психіки;
  • призводить до соціальної дезадаптації, далі – психосоматичних захворювань, то це страх патологічний.

Страх може бути як самостійним порушенням (наприклад, наслідком сильного переляку від зустрічі з великою собакою), так і проявом яких-небудь порушень особистості дитини. У будь-якому з цих випадків корисною є загальна оздоровча психотерапія для того, щоб поліпшити роботу всієї психіки в цілому.

Така дія може бути виявлена через низку гартувальних процедур шляхом налагодження режиму дня і харчування дитини. Корисні прогулянки перед сном – це корисно впливає на організм дитини та її психіку.

 

Страхи і сім’я

Основним зовнішнім чинником, що впливає на формування тривожних типів характеру, є взаємини в сім’ї, особливо “мати – дитина”.

На сьогодні накопичена велика кількість фактів, що свідчать про вплив емоційних переживань на подальше формування характеру дитину ще в період внутрішньоутробного розвитку. Усі фізіологічні зміни, що відбуваються в материнському організмі,  спричиняють подібні зміни в організмі плоду, з часом закріплюються і засвоюються в його підсвідомості. Отже внутрішньоутробні та пологові травми сприяють виникненню замкнутості, страху і злості у дітей , а також залишають відбиток в емоційних станах дорослої людини.

Стреси, тривоги, страхи і агресивність матері сприяють формування тривожного характеру дитини.

У дошкільників тривожний характер з’являється через проживання домінування одного з батьків і взаємини в сім’ї.

Хлопчики і дівчатка боязливіші, якщо вважають головнішою в сім’ї матір, а не батька. Мати, яка працює і домінує в сім’ї, часто відчуває нервово-психічне перевантаження, що створює додаткове напруження в її стосунках із дітьми, спричиняючи у них реакції неспокою.

Особливу чутливість щодо страхів старші дошкільники виявляють за наявності конфліктів між батьками, тривожність у таких дітей значно вище, ніж у сім’ях, де взаємини батьків є дружними..

 

Засоби боротьби зі страхами

Фізично карають найчастіше владні та нестійкі батьки, які постійно кваплять дітей, а також зганяють на своїх дітях своє роздратування і незадоволеність. Слід зазначити, що тривожна дитина не може перенести не стільки фізичний біль, скільки етичну, тобто несправедливість стосовно неї, нерозуміння, відсутність співчуття і допомоги. Чим інтенсивнішим є покарання, тим менше його дія і більше психогенних обумовлених порушень поведінки.

Крім того, активно обмежуються дитяча самостійність і коло спілкування дитини, що засноване на надмірній  турботі про її життя, здоров’я і супроводжується виникнення у неї відчуття беззахисності та невпевненості, розвиває і закріплює тривожність характеру.

Найголовніше, чим можуть допомогти батьки при виникненні страхів – заспокоїти і підтримати дитину. Обов’язково уважно поставтеся до того, що він говорить. Прийміть його переживання, але намагайтеся не посилювати їх і не перебільшувати. Після цього разом з дитиною визначте дії, які можна зробити, щоб його захистити. Зазвичай тільки це вже допомагає. Але іноді потрібна більш тривала робота.

Не змушуйте дитину бути хоробрим, ніколи не висміюйте і не принижуйте його. Іноді психологи радять поступово привчати до того, чого дитина боїться. Наприклад, якщо він боїться собак, частіше дивіться з ним фільми про собак, показувати фотографії, потім можна поспостерігати за собакою здалеку, а потім – перебувати з ним в одній кімнаті, в якій пустує ласкавий щеня. Але ніколи не наполягайте на цьому, не квапте його і будьте поруч з ним. Хваліть його навіть за найменші успіхи.

Корисно поговорити з дитиною, з’ясовуючи причину його страхів. Часто він боїться того, що не розуміє. Поясніть дитині, як влаштований мотоцикл, пилосос, ліфт, для чого вони потрібні. Дитина повинна бути впевнений, що йому нічого не загрожує, що ви завжди прийдете на допомогу. Іноді діє, коли дитина намалює свій страх і прірісует що-небудь, що зробить його смішним. Можна потім розправитися з цим страхом, порвавши листок.

Спілкуйтеся з дитиною більше, відволікайте його від страхів. Знайдіть йому цікаве заняття. Створюйте ситуації, в яких він буде почувати себе сильним. І не концентруйте його увагу на страхах, краще – на його успіхи.

Формування емоційного досвіду дошкільника засобами казки

Використання казки є одним з провідних засобів формування емоційного досвіду у період дошкільного дитинства. Персонажі дитячих казок наділені яскравими рисами, які характеризують їх як позитивних або негативних. Основою механізму впливу казки на особистісні новоутворення дитини є усвідомлення емоційних станів через їх вербальне означення, а також здатність дошкільників до наслідування. Залежно від ситуації почуття та емоції можуть бути позитивними, негативними, орієнтувальними. Зазвичай діти супроводжують їх виразними рухами: мімікою, пантомімікою, голосовими реакціями. Поступово у дітей дошкільного віку, які набувають емоційного досвіду, відбувається трансформація емоційної сфери: від безпосередньої емоційної реакції до опосередкованої моральними критеріями та емпатійними переживаннями.

Цікаві дослідження казок та їхнього впливу на душу дитини описано у книзі американського психолога та психіатра Бруно Беттельгейма (Вruno Веttelheim) «Психоаналіз чарівної казки. Про користь чарівного». Автор наголошує, що розвиток особистості відбувається поетапно, і кожен етап «обслуговується» певною казкою. Казка допомагає дитині сформувати свій внутрішній світ так, щоб піднятися ще на одну сходинку у своєму розвитку.

Особливості сприйняття казки дитиною

Казку традиційно використовують як терапевтичний засіб. Ставлення дитини до казки допомагає розпізнати природу психічної травми та вилікувати душевні рани. Якщо тлумачити природу казки, то насамперед вона є художнім твором. А це означає, що казка не має єдиного канонічного прочитання, і люди різного віку сприймають її по-різному. Тобто казкову інформацію дорослий і дитина сприймають не однаково. Наприклад, у казці «Троє поросят» дорослий засуджує легковажність тих Поросят, які не захотіли будувати надійного дому, а дитина ототожнює себе з усіма персонажами, «проживаючи життя» кожного з них. Адже троє Поросят — це один і той самий персонаж, лише на різних етапах розвитку. У цій казці досить яскраво проілюстровано поступове дорослішання особистості. Ще один персонаж — Вовк. Кожній дитині знайомий стан, коли вона сповнена злістю, ненавистю, бажанням зламати чи зруйнувати щось. Це «вовк», що живе у кожному з нас. Та казка підказує: Вовк — некерована, неконтрольована агресія, що завжди жорстоко карається. Звідси — опосередкований вплив моралі: учись керувати «вовком» у своїй душі. Ототожнюючи себе з кожним персонажем, дитина не розумом, а усім своїм єством переживає ці важливі для неї етапи дорослішання. Занурюючись у казковий світ, дитина уявляє себе кимось з героїв: долає перешкоди, помирає та відроджується. Цінність казки полягає у тому, що вона ніколи не вкладає готову істину в голову дитини, а спонукає до активної роботи над собою. Подолання внутрішніх протиріч за допомогою казки.

Майже у кожній казці спостерігаємо перевтілення героїв. Проте для дітей перевтілення відбувається не лише у казках. Ось матуся обіймає свою дитину, говорить лагідні слова, пестить… Але за кілька хвилин ненька уже сварить, ляскає, кричить — мабуть її зачаклував злий чарівник. У душі дитини стикаються два надто сильні антагоністичні почуття до однієї людини: любов та ненависть. Але ж маму не можна ненавидіти, це погано, такі почуття до близької людини засуджує суспільство. Подолати внутрішні протиріччя дітям допомагають казки, у яких досить вдало описано певні трансформації особистості. Скажімо, змальовано суперництво між мачухою та падчеркою. Дівчинка щиро любить свою матусю. Але вона померла. А мама, яку вона  ненавидить через знущання, — це мачуха. Тож ніхто її не засудить через негативні почуття до мачухи. Дитина, яка не може подолати двоїстості чуттєвих переживань, суперечливості у ставленні до близької людини, має змогу розмежувати ці почуття у казковому світі, вибудувати конфліктну ситуацію та знайти шляхи її розв’язання.

Усі чарівні казки мають щасливий кінець. Це досить важливо для дитини — бути впевненою у тому, що у її житті все буде гаразд. Проте рано чи пізно дитина поставить собі чимало складних запитань: чи зможе вона коли-небудь подорослішати, чи навчиться любити? Аби подолати ці страхи, стануть у пригоді казки, де нареченим чи нареченою головного героя виступають тварини, яких діти вважають потворними: жаби, змії тощо. Зазвичай вони мають жахливий вигляд лише вдень, а вночі перетворюються на красенів та красунь. Має минути досить часу, поки чудовисько перетвориться на вродливу дівчину або юнака. Бажання прискорити перевтілення примушує героїв до жертовних учинків. Так казка завдяки конкретним образам та подіям допомагає дітям розв’язати нове завдання — навчитися любити, тобто знайти у незнайомцеві позитивне. Для цього потрібно зрозуміти, що в людині поєднуються і тваринні інстинкти, і прекрасні величні пориви. А почуття любові передбачає прийняття іншої людини такою, якою вона є. На жаль, не всі дорослі можуть продемонструвати саме таке ставлення до найближчого оточення.

Казковий світ як засіб унаочнення та усвідомлення дитиною власних переживань Межа між світом матеріальним та ідеальним у дорослого досить міцна. А у дитячій душі зазвичай панує хаос, пов’язаний з дефіцитом досвіду. Довкілля для дитини — це ліс, у якому мешкають добрі та злі духи, русалки, жар-птиці тощо. Дитина відчуває цілу палітру емоцій одночасно — страх, самотність, роздратування, сум, здивування, радість, надію, а завдання дорослого — допомогти навести лад у цьому хаосі емоцій. Для цього необхідно обов’язково дотримуватися правил ознайомлення дітей з казкою.

Правила ознайомлення з казкою

  • Читайте дитині казку стільки разів, скільки вона просить. «Проживання» казкового сюжету — складний процес, тож дитина потребує багаторазового звернення до сюжету улюбленої казки.
  • Казку ліпше не читати, а розповідати. Так ви матимете змогу спостерігати за реакцією дитини.
  • Використовуйте казкові події для формування особистості дитини.
  • Пам’ятайте про специфіку сприймання дітьми казкових подій з чарівним підтекстом — для дорослих кидання персонажів у вогонь є порушенням їхніх прав, а для дитини — впевненість у тому, що зло знищене.
  • Не пояснюйте дитині глибинного змісту казки. Він має бути прихованим від неї та впливати на підсвідомість лише через тексти, а не за допомогою тлумачення подій.
  • Не імпровізуйте, вводячи у казку персонажів та розгортаючи нові сюжетні лінії з реального світу. Адже так ви вносите плутанину у диференціацію дитиною казкових та реальних подій.
  • Розповідаючи казку, використовуйте казковий зачин: «У якомусь царстві, не в нашому господарстві жили собі…» або «Ген у далекому краї, за дев’ятьма ріками, за дев’ятьма лісами жили собі…» — це ті ворота, через які дитина одразу ж потрапляє у казковий світ.

Діти, які добре знають атрибути казкового світу, починають самостійно складати казки або вносити до них свої елементи, ставлячи персонажів у неймовірні, щойно вигадані ситуації. Так діти мають змогу відобразити свої хвилювання у казковому світі, опановуючи ті емоції, які для них дійсно важливі. Саме казкові персонажі дають змогу дитині унаочнити всі переживання, зрозуміти їхнє призначення. Казковий світ якнайкраще пристосований для цього, оскільки антагоністичний характер персонажів уособлює абсолютне добро або абсолютне зло. Казкові персонажі виражають свої почуття у вчинках: якщо страшно — тікають, образливо — плачуть. Почуття захищеності у них асоціюються з домом; почуття самотності, страху — з лісом. Такі асоціації сприяють формуванню у дитини емоційного досвіду та перенесенню дій героїв у сценарій власної поведінки. Отже, підсумуємо. Занурюючись у казковий світ, дитина занурюється у глибини своєї душі, вчиться оволодівати цим підсвідомим простором. Повернувшись із казкової подорожі до реального світу, вона почувається впевненіше, починає усвідомлювати власну спроможність упоратися з очікуваними труднощами. Пам’ятаймо, що лише любов і терплячість дорослих здатні сформувати у дитини силу, впевненість та емоційну стабільність, з якою вона пізнаватиме життя. Немає нічого загадковішого, ніж душа дитини. Діти значно мудріші за нас, а нам, дорослим, іноді бракує мудрості позбавитися авторитаризму й категоричності. І саме схильність до повчань заважає порозумітися з дітьми. Частіше згадуймо ту пору, «коли дерева були великими…». Напружуймо свою емоційну пам’ять. Можливо, тоді загадкова дитяча душа стане для нас зрозумілішою, термін «виховання» не буде ототожнюватися зі словом «нотація», а у стосунках з дитиною пануватиме гармонія.