Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №77 "Берізка" Черкаськаської міської ради

Вплив мультфільмів на психічний розвиток дітей

Мультфільми не випадково улюблені для дітей різного віку. Яскраві, видовищні, образні, з одного боку, і прості, ненав’язливі, доступні з іншого, мультики, близькі за своїми розвиваючими, виховними можливостями казці, грі, живому людському спілкуванню. Персонажі мультиплікаційних фільмів демонструють дитині найрізноманітніші способи взаємодії з навколишнім світом. Вони формують у малюка первинні уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого поводження. Через порівняння себе з улюбленими героями дитина має можливість навчитися позитивно сприймати себе, справлятися зі своїми страхами і труднощами, шанобливо ставитися до інших. Події, що відбуваються в мультфільмі, дозволяють підвищувати обізнаність малечі, розвивати її мислення і уяву, формувати її світогляд.

Перерахуємо кілька ознак “шкідливого мультика”:

1. Головні герої мультфільму агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим, нерідко калічать або вбивають інших персонажів, причому подробиці жорстокого, агресивного ставлення багаторазово повторюються, детально розкриваються. Наслідком перегляду такого мультфільму може стати прояв жорстокості, безжалісність, агресії дитиною в реальному житті.

2. Девіантна поведінка героїв мультфільму ніким не карається. Персонажа, що порушує загальноприйняті правила, ніхто не карає, не говорить, що так робити не можна. У підсумку, у маленького телеглядача закріплюється уявлення про допустимість подібних форм поведінки, знімаються табу, розхитуються еталони гарного і поганого вчинку, допустимої і неприйнятної поведінки.

3. Демонструються небезпечні для життя дитини форми поведінки, повторювати які в реальній дійсності недоцільно, нерозумно і навіть просто небезпечно. Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.

4. Поширені сцени зневажливого ставлення до людей, тварин, рослин. Показано безкарне знущання, наприклад, над старістю, безпорадністю, слабкістю. «Виховний» ефект систематичного перегляду подібних мультфільмів не змусить себе чекати. Першими відчують його близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, непристойних жестів, непристойної поведінки, грубості і безжалісності маленького телеглядача.

5. Використовуються несимпатичні, а часом навіть потворні герої. На думку В.С. Мухіної, для дитини зовнішність ляльки-мультяшки має особливе значення. Позитивні персонажі повинні бути симпатичними або навіть красивими, а негативні – навпаки. У разі, коли всі персонажі жахливі, потворні, страшні незалежно від їх ролі, у дитини немає чітких орієнтирів для оцінки їх вчинків. Крім того, коли дитина змушена наслідувати, ідентифікувати себе з несимпатичним головним героєм – неминуче страждає внутрішнє самовідчуття дитини.

Як «правильно» дивитися мультфільми

Мультфільм – це ефективний засіб, в одному випадку рішення благородних завдань виховання малюка, в іншому – маніпулювання, прихованого управління ним. Як напуття для батьків можна навести такі рекомендації:

1. Спілкування з блакитним екраном не повинно перевищувати 1,5 годин в день.

2. По-друге, при виборі дитячої телепередачі або мультфільму батькам треба бути в десять разів обережніше, ніж при виборі книги, тому що зорові образи впливають на дитину набагато сильніше. З дітьми потрібно обов’язково обговорювати зміст переглянутих фільмів, через відтворення послідовності подій у дитини складається більш ясна й цілісна картинка того, що відбувається.

3. По-третє, ніякий ї мультфільм не замінить живого спілкування дитини з дорослим, якого вона так потребує. Дітям треба відчувати любов батьків, їх увагу і присутність. На дитину потрібно знаходити час, нехай його буде не так і багато. Якщо цього не відбувається, не варто дивуватися тому, що діти стали жартувати не надто доречно, сміятися істерично і почали бити, щипати інших людей, наслідуючи героєв мультиків, яких вони обожнюють.

Активність та гіперактивність дитини

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс «гіпер», що в перекладі з грецької означає «перевищення норми». Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають – і все це майже одночасно.

Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі.

Але ж спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: «Щось із нею не те!» Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» – суцільними заборонами і покараннями.

А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і «перебором»? Між активністю і гіперактивністю?

Активна дитина

– віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;

– швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

– не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;

– активна не завжди і не всюди (наприклад, у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

– неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).

Гіперактивна дитина:

– перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;

– теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;

– її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;

– не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди

поводиться однаково активно;

– дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Причини гіперактивності

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».

До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем. Якщо причина у садочку – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ дитини, станете з нею близькими.

Гіперактивна дитина. Що ТРЕБА робити?

1. Почніть із себе.

Дорослі повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, дорослі зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

2. «Ні» слову «ні»

Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук.

Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів «не можна», «припини», «ні»). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому «не можна», якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: «Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить»).

3. Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.

Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося.

Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.

4. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!

Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.

5.Емоційний і фізичний контакт

Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.

6. Розпорядок дня

– Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу.

7. Доручення і обов’язки

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – «відключиться»).

8. Контроль над собою

Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

9.Фізична активність

Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити.

Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

Срахи. Розвиток страхів та запобігання психічних порушень.

Страх, як і інші неприємні відчуття (гнів, страждання та ін.) не є однозначно “шкідливими” для дитини. Будь яка емоція виконує певну функцію і дає змогу дитині й дорослому орієнтуватися в навколишньому світі. Так, страх захищає людину від зайвого ризику під час переходу вулиці або відпочинку на річці тощо.

Страх регулює діяльність, поведінку, він є переживанням , необхідним для нормального функціонування психіки, що потребує і неприємних, навіть”гострих” емоцій. Часто діти самі викликають у себе емоцію страху, що підтверджує у них наявність цієї потреби. Іноді діти, зібравшись увечері разом, починають розповідати страшні історії, причому з гострим емоційним завершенням, розповідач вигукує на останньому слові, хапає за руки інших дітей, лякає їх.

Якщо батьки забезпечують дітям “тепличні ”умови, охороняють їх від будь-яких неприємностей, сильних переживань, то це часто призводить до “розгладження” психічного апарату, якому необхідні переживання різної інтенсивності.

Дитячі страхи – це звичайне явище для дитячого розвитку, вони мають важливе значення для дитини. Кожен страх або вид страху з’являється тільки в певному віці, тобто у кожного віку є специфічні страхи, що у разі нормального розвитку з часом зникають. У дитинстві малюк боїться залишатися наодинці або з невідомими йому особами. Потім він боїться болю, висоти,  великих тварин. Часом дитина сповнена містичного жаху перед Бабою Ягою, Кощієм та  іншими казковими образами – носіями жаху.

Патологічні страхи

Страх, як і будь – яке переживання, є позитивним, коли точно виконує свої функції, а потім зникає. Патологічний страх можна відрізнити від “нормального” за такими критеріями:

• якщо страх перешкоджає спілкуванню, розвитку особистості, психіки;
• призводить до соціальної дезадаптації, далі – психосоматичних захворювань, то це страх патологічний.

Страх може бути як самостійним порушенням (наприклад, наслідком сильного переляку від зустрічі з великою собакою), так і проявом яких-небудь порушень особистості дитини. У будь-якому з цих випадків корисною є загальна оздоровча психотерапія для того, щоб поліпшити роботу всієї психіки в цілому.

Така дія може бути виявлена через низку гартувальних процедур шляхом налагодження режиму дня і харчування дитини. Корисні прогулянки перед сном – це корисно впливає на організм дитини та її психіку.

Страхи і сім’я

Основним зовнішнім чинником, що впливає на формування тривожних типів характеру, є взаємини в сім’ї, особливо “мати – дитина”.

На сьогодні накопичена велика кількість фактів, що свідчать про вплив емоційних переживань на подальше формування характеру дитину ще в період внутрішньоутробного розвитку. Усі фізіологічні зміни, що відбуваються в материнському організмі,  спричиняють подібні зміни в організмі плоду, з часом закріплюються і засвоюються в його підсвідомості. Отже внутрішньоутробні та пологові травми сприяють виникненню замкнутості, страху і злості у дітей , а також залишають відбиток в емоційних станах дорослої людини.

Стреси, тривоги, страхи і агресивність матері сприяють формування тривожного характеру дитини.

У дошкільників тривожний характер з’являється через проживання домінування одного з батьків і взаємини в сім’ї.

Хлопчики і дівчатка боязливіші, якщо вважають головнішою в сім’ї матір, а не батька. Мати, яка працює і домінує в сім’ї, часто відчуває нервово-психічне перевантаження, що створює додаткове напруження в її стосунках із дітьми, спричиняючи у них реакції неспокою.

Особливу чутливість щодо страхів старші дошкільники виявляють за наявності конфліктів між батьками, тривожність у таких дітей значно вище, ніж у сім’ях, де взаємини батьків є дружними..

Засоби боротьби зі страхами

Фізично карають найчастіше владні та нестійкі батьки, які постійно кваплять дітей, а також зганяють на своїх дітях своє роздратування і незадоволеність. Слід зазначити, що тривожна дитина не може перенести не стільки фізичний біль, скільки етичну, тобто несправедливість стосовно неї, нерозуміння, відсутність співчуття і допомоги. Чим інтенсивнішим є покарання, тим менше його дія і більше психогенних обумовлених порушень поведінки.

Крім того, активно обмежуються дитяча самостійність і коло спілкування дитини, що засноване на надмірній  турботі про її життя, здоров’я і супроводжується виникнення у неї відчуття беззахисності та невпевненості, розвиває і закріплює тривожність характеру.

Найголовніше, чим можуть допомогти батьки при виникненні страхів – заспокоїти і підтримати дитину. Обов’язково уважно поставтеся до того, що він говорить. Прийміть його переживання, але намагайтеся не посилювати їх і не перебільшувати. Після цього разом з дитиною визначте дії, які можна зробити, щоб його захистити. Зазвичай тільки це вже допомагає. Але іноді потрібна більш тривала робота.

Не змушуйте дитину бути хоробрим, ніколи не висміюйте і не принижуйте його. Іноді психологи радять поступово привчати до того, чого дитина боїться. Наприклад, якщо він боїться собак, частіше дивіться з ним фільми про собак, показувати фотографії, потім можна поспостерігати за собакою здалеку, а потім – перебувати з ним в одній кімнаті, в якій пустує ласкавий щеня. Але ніколи не наполягайте на цьому, не квапте його і будьте поруч з ним. Хваліть його навіть за найменші успіхи.

Корисно поговорити з дитиною, з’ясовуючи причину його страхів. Часто він боїться того, що не розуміє. Поясніть дитині, як влаштований мотоцикл, пилосос, ліфт, для чого вони потрібні. Дитина повинна бути впевнений, що йому нічого не загрожує, що ви завжди прийдете на допомогу. Іноді діє, коли дитина намалює свій страх і прірісует що-небудь, що зробить його смішним. Можна потім розправитися з цим страхом, порвавши листок.

Спілкуйтеся з дитиною більше, відволікайте його від страхів. Знайдіть йому цікаве заняття. Створюйте ситуації, в яких він буде почувати себе сильним. І не концентруйте його увагу на страхах, краще – на його успіхи.

Формування емоційного досвіду дошкільника засобами казки

Використання казки є одним з провідних засобів формування емоційного досвіду у період дошкільного дитинства. Персонажі дитячих казок наділені яскравими рисами, які характеризують їх як позитивних або негативних. Основою механізму впливу казки на особистісні новоутворення дитини є усвідомлення емоційних станів через їх вербальне означення, а також здатність дошкільників до наслідування. Залежно від ситуації почуття та емоції можуть бути позитивними, негативними, орієнтувальними. Зазвичай діти супроводжують їх виразними рухами: мімікою, пантомімікою, голосовими реакціями. Поступово у дітей дошкільного віку, які набувають емоційного досвіду, відбувається трансформація емоційної сфери: від безпосередньої емоційної реакції до опосередкованої моральними критеріями та емпатійними переживаннями.

Цікаві дослідження казок та їхнього впливу на душу дитини описано у книзі американського психолога та психіатра Бруно Беттельгейма (Вruno Веttelheim) «Психоаналіз чарівної казки. Про користь чарівного». Автор наголошує, що розвиток особистості відбувається поетапно, і кожен етап «обслуговується» певною казкою. Казка допомагає дитині сформувати свій внутрішній світ так, щоб піднятися ще на одну сходинку у своєму розвитку.

Особливості сприйняття казки дитиною

Казку традиційно використовують як терапевтичний засіб. Ставлення дитини до казки допомагає розпізнати природу психічної травми та вилікувати душевні рани. Якщо тлумачити природу казки, то насамперед вона є художнім твором. А це означає, що казка не має єдиного канонічного прочитання, і люди різного віку сприймають її по-різному. Тобто казкову інформацію дорослий і дитина сприймають не однаково. Наприклад, у казці «Троє поросят» дорослий засуджує легковажність тих Поросят, які не захотіли будувати надійного дому, а дитина ототожнює себе з усіма персонажами, «проживаючи життя» кожного з них. Адже троє Поросят — це один і той самий персонаж, лише на різних етапах розвитку. У цій казці досить яскраво проілюстровано поступове дорослішання особистості. Ще один персонаж — Вовк. Кожній дитині знайомий стан, коли вона сповнена злістю, ненавистю, бажанням зламати чи зруйнувати щось. Це «вовк», що живе у кожному з нас. Та казка підказує: Вовк — некерована, неконтрольована агресія, що завжди жорстоко карається. Звідси — опосередкований вплив моралі: учись керувати «вовком» у своїй душі. Ототожнюючи себе з кожним персонажем, дитина не розумом, а усім своїм єством переживає ці важливі для неї етапи дорослішання. Занурюючись у казковий світ, дитина уявляє себе кимось з героїв: долає перешкоди, помирає та відроджується. Цінність казки полягає у тому, що вона ніколи не вкладає готову істину в голову дитини, а спонукає до активної роботи над собою. Подолання внутрішніх протиріч за допомогою казки.

Майже у кожній казці спостерігаємо перевтілення героїв. Проте для дітей перевтілення відбувається не лише у казках. Ось матуся обіймає свою дитину, говорить лагідні слова, пестить… Але за кілька хвилин ненька уже сварить, ляскає, кричить — мабуть її зачаклував злий чарівник. У душі дитини стикаються два надто сильні антагоністичні почуття до однієї людини: любов та ненависть. Але ж маму не можна ненавидіти, це погано, такі почуття до близької людини засуджує суспільство. Подолати внутрішні протиріччя дітям допомагають казки, у яких досить вдало описано певні трансформації особистості. Скажімо, змальовано суперництво між мачухою та падчеркою. Дівчинка щиро любить свою матусю. Але вона померла. А мама, яку вона  ненавидить через знущання, — це мачуха. Тож ніхто її не засудить через негативні почуття до мачухи. Дитина, яка не може подолати двоїстості чуттєвих переживань, суперечливості у ставленні до близької людини, має змогу розмежувати ці почуття у казковому світі, вибудувати конфліктну ситуацію та знайти шляхи її розв’язання.

Усі чарівні казки мають щасливий кінець. Це досить важливо для дитини — бути впевненою у тому, що у її житті все буде гаразд. Проте рано чи пізно дитина поставить собі чимало складних запитань: чи зможе вона коли-небудь подорослішати, чи навчиться любити? Аби подолати ці страхи, стануть у пригоді казки, де нареченим чи нареченою головного героя виступають тварини, яких діти вважають потворними: жаби, змії тощо. Зазвичай вони мають жахливий вигляд лише вдень, а вночі перетворюються на красенів та красунь. Має минути досить часу, поки чудовисько перетвориться на вродливу дівчину або юнака. Бажання прискорити перевтілення примушує героїв до жертовних учинків. Так казка завдяки конкретним образам та подіям допомагає дітям розв’язати нове завдання — навчитися любити, тобто знайти у незнайомцеві позитивне. Для цього потрібно зрозуміти, що в людині поєднуються і тваринні інстинкти, і прекрасні величні пориви. А почуття любові передбачає прийняття іншої людини такою, якою вона є. На жаль, не всі дорослі можуть продемонструвати саме таке ставлення до найближчого оточення.

Казковий світ як засіб унаочнення та усвідомлення дитиною власних переживань Межа між світом матеріальним та ідеальним у дорослого досить міцна. А у дитячій душі зазвичай панує хаос, пов’язаний з дефіцитом досвіду. Довкілля для дитини — це ліс, у якому мешкають добрі та злі духи, русалки, жар-птиці тощо. Дитина відчуває цілу палітру емоцій одночасно — страх, самотність, роздратування, сум, здивування, радість, надію, а завдання дорослого — допомогти навести лад у цьому хаосі емоцій. Для цього необхідно обов’язково дотримуватися правил ознайомлення дітей з казкою.

Правила ознайомлення з казкою

• Читайте дитині казку стільки разів, скільки вона просить. «Проживання» казкового сюжету — складний процес, тож дитина потребує багаторазового звернення до сюжету улюбленої казки.
• Казку ліпше не читати, а розповідати. Так ви матимете змогу спостерігати за реакцією дитини.
• Використовуйте казкові події для формування особистості дитини.
• Пам’ятайте про специфіку сприймання дітьми казкових подій з чарівним підтекстом — для дорослих кидання персонажів у вогонь є порушенням їхніх прав, а для дитини — впевненість у тому, що зло знищене.
• Не пояснюйте дитині глибинного змісту казки. Він має бути прихованим від неї та впливати на підсвідомість лише через тексти, а не за допомогою тлумачення подій.
• Не імпровізуйте, вводячи у казку персонажів та розгортаючи нові сюжетні лінії з реального світу. Адже так ви вносите плутанину у диференціацію дитиною казкових та реальних подій.
• Розповідаючи казку, використовуйте казковий зачин: «У якомусь царстві, не в нашому господарстві жили собі…» або «Ген у далекому краї, за дев’ятьма ріками, за дев’ятьма лісами жили собі…» — це ті ворота, через які дитина одразу ж потрапляє у казковий світ.

Діти, які добре знають атрибути казкового світу, починають самостійно складати казки або вносити до них свої елементи, ставлячи персонажів у неймовірні, щойно вигадані ситуації. Так діти мають змогу відобразити свої хвилювання у казковому світі, опановуючи ті емоції, які для них дійсно важливі. Саме казкові персонажі дають змогу дитині унаочнити всі переживання, зрозуміти їхнє призначення. Казковий світ якнайкраще пристосований для цього, оскільки антагоністичний характер персонажів уособлює абсолютне добро або абсолютне зло. Казкові персонажі виражають свої почуття у вчинках: якщо страшно — тікають, образливо — плачуть. Почуття захищеності у них асоціюються з домом; почуття самотності, страху — з лісом. Такі асоціації сприяють формуванню у дитини емоційного досвіду та перенесенню дій героїв у сценарій власної поведінки. Отже, підсумуємо. Занурюючись у казковий світ, дитина занурюється у глибини своєї душі, вчиться оволодівати цим підсвідомим простором. Повернувшись із казкової подорожі до реального світу, вона почувається впевненіше, починає усвідомлювати власну спроможність упоратися з очікуваними труднощами. Пам’ятаймо, що лише любов і терплячість дорослих здатні сформувати у дитини силу, впевненість та емоційну стабільність, з якою вона пізнаватиме життя. Немає нічого загадковішого, ніж душа дитини. Діти значно мудріші за нас, а нам, дорослим, іноді бракує мудрості позбавитися авторитаризму й категоричності. І саме схильність до повчань заважає порозумітися з дітьми. Частіше згадуймо ту пору, «коли дерева були великими…». Напружуймо свою емоційну пам’ять. Можливо, тоді загадкова дитяча душа стане для нас зрозумілішою, термін «виховання» не буде ототожнюватися зі словом «нотація», а у стосунках з дитиною пануватиме гармонія.

Крокуємо з малечею дорогою адаптації

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги… Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?

Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

• Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.

• Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.

Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:

• різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;

• голосно плачуть;

•  кидаються на підлогу;

•  дряпаються,кусаються, то просяться на руки;

•  біжать до дверей, нікого не чуючи.

Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.

Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – сюди входить кілька дітей, які:

• Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.

• У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.

• Ці діти ледь стримують плач,;

• Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.

• І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.

 Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:

• Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;

• Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;

• Із задоволенням демонструють свої вміння:

—  самостійно одягаються,
—  роздягаються,
—   їдять,
—  у ліжечку лежать спокійно.

Але така ідилія триває недовго (2-3 дні).  Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини

• Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.

• Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв’язок із матір’ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.

Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:

   —  лазить, хоч і вміє ходити;
   —  замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка:

• Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,

   —  вона адаптується легко, швидко.

• якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці —шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.

  —  Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.

• Хворобливим, сором’язливим дітям 

  —  необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.  

Пам’ятайте!!!  Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу  затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного  періоду  важливо:

• Створіть в домі спокійну обстановку;

• З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;

• більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;

• Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;

• У  період адаптування треба менше ходити в гості;

• рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.

• Огорніть свою дитину любов’ю, бережіть її нервову систему.

Прояви емоційно–нервового напруження

• Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:

—  плач,
—  капризування,
—  плаксивість,
—  тривала депресія,
—  апатія,
—  байдужість,  
—  знижений настрій,
—  немотивовані напади гніву;
—  високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.

• Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

• Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

• Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

• Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

• Занижена комунікабельність дитини:

—  їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.

• Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

—  Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
—  Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
—  Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
—  Зниження або підвищення апетиту.
—  Проблеми із сном (аж до безсоння).
—  Небажання відвідувати ДНЗ.

Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:

• Бажання йти до дитячого садка;
• Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;
• Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;
• Висока комунікабельність;
• Висока пізнавальна діяльність та активність;
• Активна ігрова діяльність;
• Малюнки у світлих тонах;
• Стабільність рухової активності – малюк  рухливий;
• Відсутність проблем із сном і харчуванням.

Негативно впливає на звикання:

• Недотримання в сім’ї режиму дня;
• Застосування невірної методики «годування»;
• Погіршення стану здоров’я дитини (патологічні відхилення та розлади);
• Недостатній рівень психічного розвитку ;
• Патологія вагітності та пологів;
• Одноманітність життя та діяльності малюка;
• Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

Шановні батьки!

 Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка  дотримуйтесь таких рекомендацій:

• Будьте особливо уважними до  поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;

• Вранці створюйте атмосферу гарного настрою:  будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.

• Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.

• Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.

• Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

• Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.

• Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.

• Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.

• Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.

• Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.

• Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.

• Обов’язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.

• Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Зміни в поведінці можуть бути через:

• ХворобУ;
• Дефіцит спілкування з дорослими;
• Відсутність умов для активної діяльності;
• Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);
• Незадоволення органічних потреб ;
• Стомлення.

Причини стомлення

• Тривале перебування без сну.
• Непосильне фізичне і розумове навантаження.
• Хронічне недосипання.
• Недотримання режиму.
• Неправильна організація діяльності.

Дефіцит батьківської любові

Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини. Саме ви, батьки:

• вводите малюка у світ  людських взаємин;
• вчите  відрізняти добро від зла;
• жити серед однолітків.

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

• для систематичного спостереженням за дитиною,
• для глибокого вивчення її розвитку.

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

• дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;
• навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;
• часто хворіє.

Нажаль, трапляється так, що:

• ви не вмієте і не  визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,
• не визнаєте значущість таких стосунків,
• не прагнете  набути таких умінь.                                    

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:

• краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;
• ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Зрозумійте :

• дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.
• Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

• ви  в захопленні від кожного вчинку малюка,
• ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

• Навчайте  дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися;
• Будьте  мудрими з дітьми;
• Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів;
• Умійте  поглянути на проблему з позиції малюка;
• Будуйте  рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов;
• При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.

                                 Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                                притримуйтеся таких рекомендацій:                

• Заохочуйте  самостійність своєї дитини.
• Якщо ваш  малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов  шляхи подолання проблемної  ситуації.
• Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.
• Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.
• Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.
• Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.
• Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.
• Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.
• Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.
• Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.
• Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.
• Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.
• Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)

Психологічна безпека дитини

Відомо, що фізичне здоров’я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану. Саме тому в дошкільних закладах нашої країни велика увага приділяється психоемоційному розвиткові дітей, створенню їм комфортних психологічних умов.

Психологічна безпека характеризується через поняття збереження психічного здоров’я дитини і відсутності психологічної загрози. Причому психологічна безпека розглядається як такий стан дитини, коли відбувається її оптимальний психічний та фізичний розвиток І усуваються внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров’ю.
Передбачити виникнення небезпеки досить важко. Сьогодні немає обґрунтованої і докладної загальної класифікації загроз психологічній безпеці малят та можливих причин їх виникнення.

Теоретичні аспекти вивчення поняття психологічна безпека дитини.

Соціально-психологічна безпека це соціально-психологічне благополуччя зростаючої особистості, умови ефективного сприяння дорослими безпеці дошкільників в умовах соціальної напруженості, методи і засоби її забезпечення.

Говорячи про безпеку дошкільника як особистості, матимемо на увазі збереження стабільності її самопочуття і повсякденного життя, емоційний комфорт, упевненість у благополуччі, відсутність загроз, репресій, соціальних конфліктів. Особиста безпека пов’язується зі станом, почуттями, переживаннями зростаючої особистості, її ставленням до свого статусу серед значущих людей.

Психологічна безпека соціального середовища визначається як стан, вільний від проявів насилля у взаєминах, сприятливий для задоволення основних соціальних та індивідуальних потреб, розгортання довірливого спілкування з різними людьми, перебування у середовищі значущих осіб, забезпечення відчуття захищеності та комфорту. Психологічна безпека особистості проявляється у її здатності зберігати стійкість, урівноваженість, хороше самопочуття у соціальному середовищі з психотравмуючими впливами, в опірності деструктивним внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Основні механізми процесу формування і розвитку психологічної безпеки

Безпека – це поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників, які сприяють збереженню здатності дитини повноцінно жити та розвиватися.

Основні критерії безпеки:

·  індивідуальні – медичні, санітарні, гігієнічні, фізичні (показники стану здоров’я);

·    соціальні – обмежують дію небезпечних для спілкування і налагодження продуктивної спільної діяльності чинників.

Основними механізмами процесу формування і розвитку психологічної безпеки особистості є:

·  наслідування зразків безпечної поведінки авторитетних дорослих;

·   ідентифікація – сформованість стійкого образу себе самого як члена різних соціальних груп (сім’ї, однолітків, дитячого садка), порівняння та ототожнення себе з іншими;

·  соціальна оцінка бажаної поведінки;

·  децентрація – уміння стати на місце іншого;

·  конформізм – механізм функціонування угрупування, вироблення певних типів поведінки;

·   індивідуалізація – виділення у собі особливого, оригінального, самобутнього, несхожості з іншими.

З перших років життя зростаючу особистість оточують люди, вона включена у соціальну взаємодію. Оптимальний рівень взаємодії засвідчує її уміння захищатися від імовірних загроз, створювати психологічно безпечне середовище.

Основні причини загрози психологічній безпеці особистості можна умовно поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини загрози психологічній безпеці дитини
Надмірна опіка над дітьми, що завдає значної шкоди позитивному розвиткові особистості. Дорослі намагаються геть усе робити за дитину, а відтак позбавляють її самостійності й ініціативності, як у діяльності, так і в прийнятті рішень.
Неуважність до дитини з боку батьків, асоціальне сімейне мікросередовище і т. ін.. Неправильна організація спілкування. Переважання авторитарного стилю, незацікавленість дитиною з боку дорослих.

Некоректна поведінка персоналу, який здійснює освітньо – виховний процес і щодня спілкується з дітьми.

Міжособистісні стосунки дітей у групі. Буває так, що дитяче співтовариство ігнорує котрогось із однолітків, а вихователі цього або не помічають, або не знаходять відповідних засобів, аби дитина не була поза колективом. Уже серед дітей раннього віку часом спостерігаємо брутальність і жорстокість, на що теж немає відповідної реакції педагогів.
Несформованість у дітей уявлень про загальні правила поведінки в дитячому колективі.
Ворожість навколишнього середовища. Вона виявляється в тому, що дитині заборонено доступ до іграшок, не продумано кольорове і світлове оформлення простору, відсутні належні умови для реалізації природної потреби в русі, накладаються необґрунтовані заборони, зумовлені псевдо турботою про безпеку дитини.

Невиконання гігієнічних вимог до утримання приміщень і передусім режиму провітрювання.
Інтелектуально-фізичні та психоемоційні перевантаження внаслідок нераціонального режиму життєдіяльності дітей, одноманітність повсякденного життя.
Нераціональне і малокалорійне харчування, його одноманітність.
Недооцінка загартовування, скорочення нормативного часу перебування дитини на свіжому повітрі.

Несприятливі погодні умови.
Внутрішні причини загрози психологічній безпеці дитини
Звички негативної поведінки, що сформувалися внаслідок неправильного виховання в родині. Такого малюка свідомо відштовхують діти і підсвідомо – дорослі.
Усвідомлення дитиною свого відставання в тому чи іншому виді діяльності порівняно з іншими дітьми, що призводить до формування комплексу неповноцінності і, зокрема, до зародження такого негативного почуття, як заздрощі.

Відсутність автономності.
Залежність в усьому від дорослого, яка породжує почуття безпорадності, коли дитині доводиться діяти самостійно.
Індивідуально-особистісні риси характеру дитини, що сформувалися не без впливу дорослих — нерішучість або, навпаки, звичка постійно бути в центрі уваги.
Патологія фізичного розвитку, наприклад, порушення зору, слуху тощо.
Загальною причиною загрози психологічній безпеці дитини є хибні уявлення про навколишній світ, які не дають можливості дитині добре орієнтуватися в ньому.

Зовнішні прояви порушення психологічної безпеки

Незадоволеність – це тип реакції дитини, яка проявляється у стані зневіри, відчаю, озлоблення. Особистість у будь-який спосіб намагається привернути до себе увагу, уникає покори, чинить опір, кидає виклик. Поводиться демонстративно. Це – наслідок позбавлення дитини уваги і підтримки, що є для неї дуже важливим. Тому варто за будь-яких умов знаходити можливість позитивно оцінити у дитині те, що можливо, проявити доброзичливість і небайдужість.

«Поведінка зриву» – реакція дитини на невдачі або надзвичайні ситуації, які багаторазово повторюються, вона починає сприймати їх як вирок, знак її неспроможності.

Стан тривоги, з одного боку, тривожне очікування є природною емоційною реакцією, а з іншого – перебуваючи у стані неспокою, дошкільник схильний до помилок або небезпечних дій. Навчити дитину звільнятися від своїх страхів – важливе виховне завдання.

Соціалізована дитина –

· активно засвоює культуру людських відносин;

· орієнтується на основі соціальної норми, ролі, функції;

· володіє необхідними для їх успішної реалізації уміннями і навичками.

Завдяки цьому вона усвідомлює те, що значущі для неї люди вважають «правильним/ неправильним», «обов’язковим/ необов’язковим», «бажаним/ небажаним», «прийнятним/ неприйнятним», «унормованим/ збоченим». У неї формується відчуття дистанції, уявлення про межу припустимої поведінки. Це допомагає їй орієнтуватися у людському оточенні, приймати доцільні рішення, ефективно впливати на інших, відстоювати свої права.

Важливим показником психологічної безпеки зростаючої особистості є її захищеність від психологічного насилля, яке має різні форми:

·   психологічні впливи – загрози, приниження, образи, надмірні вимоги, заборони на поведінку і переживання, негативне оцінювання, покарання, позбавлення чогось довгоочікуваного, відмова у прихильності;

·   психологічні ефекти – втрата довіри до себе або когось зі значущих людей, тривожність, депресія, агресивність;

·  психологічна взаємодія – неадекватність поведінки, безвідповідальність у стосунках, непередбачуваність вчинків партнерів по спілкуванню.

Щоб створити навкруги себе безпечне середовище,  уникнути психологічного насилля, дитина 5 – 7 років повинна мати уявлення про нього про те, як створювати умови для своєї внутрішньої безпеки і безпеки важливих для тебе людей, як керувати своїми емоціями.

Висновки та рекомендації

Отже, діти часто перебувають у стані психоемоційного напруження, що призводить до виникнення у них психосоматичних розладів, які можуть негативно позначитися на самопочутті та поведінці дитини. Саме тому в дошкільних закладах має бути розроблено систему загального та індивідуального психологічного захисту дитини.
Індивідуальну програму психологічного захисту слід складати, беручи до уваги особистісні риси дитини, її досвід, звички, умови виховання в родині. Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається розпорядком дня, де чітко визначається час і тривалість сну, час на приймання їжі, прогулянки, заняття. Тому для охорони психічного здоров’я дітей треба підтримувати протягом дня баланс різних видів їхньої активності, переважно використовуючи інтегровані заняття, під час яких, аби діти не перевтомлювалися, слід проводити фізкульт. хвилинки та фіз. паузи.
У режимі дня має також виділятися час на профілактично-лікувальні заходи, психотренінги, релаксаційні паузи.

Піклуючись про психологічну безпеку вихованців, педагогам варто брати до уваги:

· емоційну сприятливість і врівноваженість кожної дитини;

· розвиток у неї вольових рис характеру;

·  індивідуальні особливості – темперамент, характер, здібності, інтереси, світогляд;

· домінуючий настрій – оптимістичний чи песимістичний;

·  індивідуальний життєвий досвід – наявність/відсутність різних форм насилля у сім’ї, складних життєвих обставин, порушення прав дитини.

Життєво доцільні правила, з якими варто ознайомити старших дошкільників

Знай – не існує ситуацій, з яких не можна знайти прийнятного виходу.
Намагайся себе заспокоїти.
Не спалюй себе переживаннями минулого.
Навчись управляти своїми переживаннями, тримати себе у руках.
Поклич на допомогу гумор.
Спробуй розповісти про свої переживання близький людині, тварині, улюбленій іграшці.
Іди до людей з добром: добро породжує добро, а зло – зло.
Ніколи не втрачай надію на успіх.
Не бійся помилитися, не докоряй собі за недоліки.
Знаходь у житті хороші сторони. Не зосереджуйся на поганому.
Намагайся оцінити ситуацію з різних сторін.
Переключи свою увагу з труднощів на красу природи, відпочинок, приємне спілкування.
Не заздри успіхам інших, приймай це як належне, порадій за них.
Не роби з неприємних подій трагедію – все має свій початок і кінець.

Вікові страхи дітей

Сварка за всіма правилами, або як впоратися з дитячою істерикою

Сварка за всіма правилами