«Мовлення дорослих – взірець для наслідування».
Так улаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мовленнєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять словомашина, називають її звуком, що нагадує ревіння мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбувається тому, що дитина спочатку навчається розрізняти немовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтуються на слово, а не звуконаслідування. Минає час, слово з’явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов’язане це з недостатньо натренованими м’язами язика. І поки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарата, вона вимовлятиме слова неправильно, невиразно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.
Але рано чи пізно самостійно або за допомогою логопеда складні звуки починають з’являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в якихось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, досить було б назвати їх для дитини — і проблема розв’язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам’ятати вимову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити відразу два звуки, а от коли який — незрозуміло (мармелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час заміняла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з’явився на його місці звук [р]. Добре, що ракета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеться це? Як довго триватиме цей період?
Що робити?
По-перше, не панікувати. Головне правило для батьків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спілкуванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправильну вимову. Тільки таким чином вона почне запам’ятовувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого невміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме досягнення результату. Дитині в цей момент дуже важко: посиленопрацює слухомовленнєва пам’ять, слухова увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді виправлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіля-ко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашоїдопомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.
Чи минеться це?
Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плутала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але вони страждають на порушення психічних функцій. Поцікавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам’ятають і зможуть розповісти не одну безглузду історію, пов’язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у дитини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам’ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років узагалі жодних вад у мовленні дитини бути не повинно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацієюдо логопеда. У середньому, одна пара звуків установлюється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього терміну пов’язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявляти бажання допомогти своїй дитині.
Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказівка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб’є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, потрібно використовувати дидактичні ігри.
Для диференціації звуків [с — ш] можна використовувати гру з м’ячем. У ній м’яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м’яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м’яч полетить угору.
Аналогічно можна використовувати і для звуків [з — ж]. Спочатку дитина сама тримає м’яч у руках. Потім м’ячем командує логопед. Можна кілька разів поспіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметься ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чином язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.
Гра «Свистить — сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям потрібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.
Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.
Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.
Для диференціації звуків [з — ж] можна провести гру «Пила».
Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».
Дорослий. Заверещала пила.
Разом. З-з-з-з
Дорослий.Задзижчала, як бджола.
Разом. Дж-ж-ж-ж.
Дорослий.
Поламалася пила,
Навпіл тріснула вона.
Треба майстра викликати
І спочатку починати.