Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №77 "Берізка" Черкаськаської міської ради

«Спільні зусилля дорослих — запорука успіху».

Для того щоб забезпечити ефективний процес корекційно-педагогічної роботи, створюються належні умови це —тісний взаємозв’язоквчителя-логопеда з ви­хователями та батьками вихованців.

Після детального об­стеження дитини вчитель-логопед ознайомлює вихо­вателя з особливостями її мовлення. Для ефективнішої роботи дітей поділяють на під-групивідповідно до порушень у мовленні. У загальну систему роботи на заняттях та у повсякденному житті вихователь включає багато різних цікавих ігор та завдань, спрямованих на фор­мування чіткої звуковимови та правильного граматичного мовлення. Враховуючи те, що вихователь спілкується з дітьми протягом більшої частини дня, саме на нього покладено функцію автоматиза­ції поставлених звуків у мовленні дітей.Вихователь продовжує формувати у дітей здатність і бажання контролювати себе, спілкува­тись, спираючись на зразок чистого мовлення. На базі чіткої вимови звуків педагоги формують та розвиваютьу дітей:

–     активний та пасивний словник, зокрема через словотво­рення;

–     уявлення про морфологічний склад слова та його зміни у ре­ченні;

–     уміння правильно будувати прості, поширені, складні ре­чення;

–     зв’язне мовлення, навчаючи складати розповіді з опорою на предметні, сюжетні картинки, переказувати оповіда­ння, казки;

–    стійку увагу, пам’ять, логічне мислення.

Тісний контакт вчителя-логопеда, вихователя та батьків поліп­шує спільну творчу діяльність і дає можливість дошкільнятам досягти гарних результатів у подоланні мовленнєвих вад.

Вчитель-логопед планує корекційну роботу, передбачаючи в ній низку послідовних методівнавчання, які обов’язково використовує у своїй роботі і вихователь. Це такі методи:

–     вправи для розвитку слухової уваги та фонематичного сприймання;

–     вправи для подолання вад мовленнєвої моторики — підготовчі артикуляційні вправи для розвитку рухомості органів
периферичного мовленнєвого апарату, корекція дрібної та
загальної моторики;

–     усунення дефектної звуковимови;

–     формування вміння диференціювати у самостійному мов­ленні звуки, схожі за артикуляцією та звучанням;

–    формування чіткої звуковимови завдяки введенню звука в повсякденне мовлення, що передбачає повну автомати­зацію навичок його вимови.

Вихователь, спостерігаючи за ро­ботою вчителя-логопедавикористовує ті ж самі методи і прийоми, звертає увагу на  звуковимову дітей, граматичне оформлення фраз тощо. На прогулянці та у другій половині дня закріплюєз ді­тьми отримані знання та на­вички, використовуючи ті самі прийо­ми, або ускладнюючи їх за рекоменда­цією вчителя-логопеда.

Вихователь увесь час спілкується з дітьми, вправляючи їх в активному мовленні, зацікавлюючи, викликаючи у малюків бажання спілкуватися як здорослим, так і з дітьми.

Налагодити тісну взаємодію між вчителем-логопедом, вихователем та батьками вихованців допомагає «домашній логопедичний  зошит», в якому вчитель-лого­пед занотовує завдання, розміщує сю­жетні та предметні картинки, дидак­тичні ігри, оповідки, загадки, чистомовки тощо. Батьки, отримують зо­шит на вихідні.

Для того щоб дитина навчилася чітко й зрозуміло вимовляти звуки та слова, правильно користуватися голосом, вона має навчити­ся напружувати слух,сприймати та розрізняти різні звуки, зокрема,  і звуки рідної мови. Ця здатність не з’являється спонтанно її слід розвивати.
      Фонематичний слух— тонкий систематизований слух, здатний здійснювати операції розрізнення і впізнавання.         І робити це найліпше у процесі фонем, що становлять звукову оболонку слова, ігор,які активновикористовуютьу своїй роботі і вчитель-логопед, і ви­хователь.

 Розвиток фонематичного сприйманняслід починати на матері­алі немовленнєвих звуків і поступово охоплювати всі звуки мовлен­ня: від звуків, які діти вже засвоїли, до тих, вимова яких у дітей лише формується та вводиться у самостійне мовлення.

У всій системі логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання чи не найскладніше — навчити дітей диференціювати фонеми. Ця робота здійснюється поетапно, а саме:

• розпізнавати немовленнєві звуки;
• розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієн­туючись на ті самі звуки, слова; розрізняти слова, близькі за звуковим складом;
• розрізняти склади;
• розрізняти фонеми рідної мови; проводити звуковий аналіз.

На першому етапі дітивчатьрозпізнавати немовленнєві звуки. Ця робота сприяє розвитку та концентрації слухової уваги і пам’яті дітей, збагаченню їхнього дієслівного словника. З цією ме­тою проводяться різні ігри та вправи.

«Що почули? Розкажіть».Педагог пропонує прислухатись і відтворити почуті немовленнєві звуки (на прогулянці, в коридорі, роздягальні тощо).

«Що шумить? Що капає? Що стукає, шарудить, брязкає? Хто сміється?»Педагог створює відповідні звуки (шурхіт, брязкання, стукіт тощо) і пропонує дітям їх відтворити. Як їх можна назвати?

«Тихо — голосно».Педагог пропонує знайти заховану іграшку, орієнтуючись на звук брязкальця, бубна або плескання в долоні. Якщо створене педаго­гом звучання голосне — іграшка близько, а якщо тихе — іграшка знаходиться далеко.

«Упізнай за звуком».Педагог розкладає на столі декілька іграшок, що звучать, демон­струє кожен звук, пропонуючи дітям його запам’ятати. Потім діти заплющують очі, а педагог створює ритмічний звук певною іграш­кою. Педагог пропонує відгадати, що звучить, відтворити заданий ритм та назвати дію (пищить, брязкає, торохтить тощо).

Після того, як діти навчилися розпізнавати різні немовленнєві звуки, вонинавчаються їх розрізняти висоту, силу і тембр голосу.

«Упізнай за голосом».Діти стають півколом. Вибирають одну дитину. Вона повертається спиною до інших, заплющує очі. Діти по черзі кличуть дитину, а вона має відгадати, хто її покликав.

«Близько — далеко».Педагог показує дітям картинку із зображенням, скажімо, потягу і запитує: «Як гуде потяг?» (У-у-у.) Потім пояснює: «Якщо потяг да­леко, то звук тихий, а якщо близько — гучний». (Пояснення супро­воджує показом.) Діти відтворюють звук потягу гучно чи тихо — відповідно до команд педагога «близько», «далеко».

«Хто які звуки видає?».Педагог роздає дітям картинки із зображеннями тварин та їхніх дитинчат, разом з дітьми звуконаслідує їх, розрізняючи голос до­рослих тварин та їхніх дитинчат (низький та високий). Потім діти самостійно відтворюють звуки тварини.

Навчаючись вслуховуватись у світ оточуючих звуків, граючись з ними, дитина формує свій слух, намагається наблизити звучання своєї мови до мови тих, хто поряд. Тому що без повноцінного сприй­мання фонем, без чіткого їх розрізнення, неможлива їх правильна вимова. Для того щоб навчити дітей розняти слова близькі за звучан­ням,  можна використовувати такі ігри:

«Упіймай слово».Педагог показує дітям картинку і називає її, скажімо, «Котик». По­тім пропонує дітям уважно слухати слова. Якщо діти почують сло­во «котик», то мають плеснути в долоні — «упіймати слово», а як­що прозвучить інше слово — присісти. Після цього педагог прого­ворює низку слів, що відрізняються лише одним звуком: котик — мотик — дотик— котик — ботик — котик— ротик…

«Назви предмети так, як я».Педагог виставляє в один ряд картинки із зображенням предметів, назви яких схожі за звуковим складом, скажімо: дім, дим, коса, ко­за, бак, мак, сік, бік, кит, кіт, ліс, лис. Ознайомлює дітей з назвами картинок. Потім називає кілька слів і пропонує дітям запам’ятати, назвати та відібрати картинки у заданій послідовності. Починати можна з 3 — 4 слів, поступово збільшуючи їх кількість.

Перш ніж навчати дітей розрізняти склади, доцільно ознайоми­ти їх зпоняттям «склад».

«Який склад зайвий?».Педагог пропонує дитині прослухати складовий ряд (па-па-па-ту; ка-ка-та-ка; да-да-&у-да тощо) і визначити зайвий. Зайвим вважа­ється той склад, який має інше звучання.Визначати зайвий склад можна, плеснувши у долоні, піднявши кружечок певного кольору тощо.

«Відгадай слово».Педагог виставляє картинки і промовляє перший склад, а дитина шукає відповідну картинку і називає слово, яке починається з на­званого складу.

В навчанні розрізняти фонеми рідної мови використовуєтьсядиференціаціяголосних.

 «Кольо­рові звуки».Педагог пропонує дітям по три кружечки і пояснює, що звук «а» живе в червоному кружечку, «о» — в зеленому, «у» — в синьому. Потім пропонує погратися зі звуками:

• педагог називає звук, а діти піднімають кружечок відповід­ного кольору;
• педагог викладає кружечки, а діти по черзі відтворюють звуковий ряд відповідно до кольорового ряду;
• педагог озвучує звуковий ряд — діти будують кольоровий.

Опанування дитиною звукової сторони слова — складний, але дуже важливий процес. Адже уміння аналізувати звукову структуру слова гарантує в майбутньому грамотне письмо. Тому на цьому етапі роботи   дітиспо­чатку вчаться самостійно вио­кремлювати певні звуки зі слова, а пізні­ше — аналізувати його звукову структу­ру. При цьому вони навчаються:

• дослуховуватися до звучання слів;
• самостійно визначати послі­довність звуків у слові;
• відчувати  звук як окремий елемент слова;
• розрізняти голосні та приго­лосні звуки за вимовою;
• розрізняти тверді та м’ які приголосні за звучанням та артикуляцією;
• ділити слово на склади.

На етапі ознайомлення дітей зі складами, відтворюючи скла­довий ритм плесканням у долоні, вони навчаютьсяна слух за допомо­гою ритмуділити слова на склади і визначати кількість складів у сло­ві. Після того, як діти навчилися розрізняти голосні й приголосні зву­ки, вони розділяють слово на склади, спираючись на голосний звук— складів у слові стільки, скільки голосних звуків.

Коли діти гарно навчаться ділити слово на склади, вони ви­значаютьнаголошений склад, наголошений голосний звук. Дорослому необхідновесь час стимулювати активність дітей підбадьорюванням.Діти люблять ігрові ситуації, у грі вони легше запам’ятовують матеріал, намагаються проявити свої знання, індивідуальність, праг­нуть використовувати поставлені звуки у мовленні.

«Мовлення дорослих – взірець для наслідування».

Так улаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мов­леннєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять словомашина, називають її звуком, що нагадує ревін­ня мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбу­вається тому, що дитина спочатку навчається розрізня­ти немовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтують­ся на слово, а не звуконаслідування. Минає час, сло­во з’явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов’язане це з недостатньо натренованими м’язами язика. І по­ки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарата, вона вимовлятиме слова неправильно, неви­разно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.

Але рано чи пізно самостійно або за допомо­гою логопеда складні звуки починають з’являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в яки­хось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, до­сить було б назвати їх для дитини — і проблема розв’язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам’ятати ви­мову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити від­разу два звуки, а от коли який — незрозуміло (мар­мелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час замі­няла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з’явився на його місці звук [р]. Добре, що ра­кета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеть­ся це? Як довго триватиме цей період?

Що робити?

По-перше, не панікувати. Головне правило для бать­ків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спіл­куванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправиль­ну вимову. Тільки таким чином вона почне запам’ято­вувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого не­вміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме до­сягнення результату. Дитині в цей момент дуже важ­ко: посиленопрацює слухомовленнєва пам’ять, слухо­ва увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді ви­правлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіля-ко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашоїдопомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.

Чи минеться це?

Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плу­тала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але во­ни страждають на порушення психічних функцій. Поці­кавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам’ятають і зможуть розповісти не од­ну безглузду історію, пов’язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у ди­тини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам’ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років узагалі жодних вад у мовленні дитини бути не по­винно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацієюдо логопеда. У середньому, одна пара звуків установлю­ється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього тер­міну пов’язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявля­ти бажання допомогти своїй дитині.

Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказів­ка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб’є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, по­трібно використовувати дидактичні ігри.

Для диференціації звуків [с — ш] можна використо­вувати гру з м’ячем. У ній м’яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м’яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м’яч полетить угору.

Аналогічно можна використовувати і для звуків [з — ж]. Спочатку дитина сама тримає м’яч у руках. По­тім м’ячем командує логопед. Можна кілька разів по­спіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметь­ся ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чи­ном язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.

Гра «Свистить — сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям по­трібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.

Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.

Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.

Для диференціації звуків [з — ж] можна провести гру «Пила».

Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».

 Дорослий. Заверещала пила.

 Разом. З-з-з-з

 Дорослий.Задзижчала, як бджола.

 Разом. Дж-ж-ж-ж.

Дорослий.

Поламалася пила,

Навпіл тріснула вона.

Треба майстра викликати

І спочатку починати.

Ігри та вправи на розвиток слухової уваги, сприймання, пам’яті

“Що ти почув?”. Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Запропонуйте заплющити очі й послухати вулицю. Через деякий час дозвольте розплющити очі, та розпитайте дитину про її враження. Можливо вона почула гудок машини або сміх дітей, можливо – голос пташки чи ваше дихання і т.д.

“Де плескали в долоні?”. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Ви тихенько станьте в будь-якому кутку кімнати, та плесніть в долоні. Дитина, не відкриваючи очі повинна вказати напрямок, звідки вона почула сплеск.

“Вгадай, хто покликав”. В цій грі беруть участь не менше 3 дітей або членів сімўї. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Хто-небудь з іших гравців повинен покликати її. Дитина відгадує, хто саме її покликав.

“Доручення”. Дитина сидить на відстані 5-6 м від дорослого . У вас на столі покладені різні іграшки. Ви чітко, середньої сили голосом звертається до дитини: “Візьми м’ячик і поклади його на килим” або: “Візьми зайчика і посади його на стілець” і т.д. Потім даєте завдання вже тихим голосом.

“Луна”. Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Ви пропонуєте їй слухати уважно, та повторювати за вами слово. Важливо навчити дитину вслуховуватися в звучання слів, тому намагайтеся говорити слова неголосно, пошепки. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного: насамперед добирати слова, не схожі за звуковим складом (Аня, кіт, стрибай, веселий, швидко), а потім – близькі за звучанням, але різні за змістом (Оля, Коля, сам, там, син, лин).

“Запам’ятай слова”. На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).

“Слухаємо музику”. Дуже велике значення для розвитку слухового сприймання має слухання музики. Тому рекомендується проводити , так звані, музичні хвилинки. Під час них ви пропонуєте дитині сісти або лягти на килим, бажано з заплющеними очима, що допомагає розслабитися і не реагувати на зорові подразники, а зосередити свою увагу на джерело звуку.

Ігри та вправи на розвиток фонематичного сприймання

“Впіймай звук!”. Поясніть дитині, що ви будете вимовляти різні звуки, а їй потрібно буде плеснути в долоні – “впіймати звук”, коли вона почує певний звук. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного:
– звук [а] серед у, у, а, у;
– звук [а] серед о, а, і, о;
– звук [і] серед и, е, і, и;
– звук [с] серед л, н, с, п;
– звук [с] серед ш, ж, ч, с і т.д.

“Повтори!”. Запропонуйте дитині повторити за вами склади
– та-та-да – пі- пи – ат-от
– па-па-ба – мі-ми – ум-ом
– ка-ка-га – ді-ди – іт-ит
– ва-ва-фа – кі-ки – ек-єк

“Ланцюжок слів”. Запропонуйте дитині повторити за вами ряди слів, різних за значенням, але схожих за звуковим складом:
– мак, лак, так, бак;
– тачка, качка, дачка;
– сік, вік, тік, бік;

“Назви слово!”. Запропонуйте дитині вибрати серед інших слів, та назвати лише те, яке починається на певний звук:
– на звук [а] серед слів Аня, Оля, Ігор, осінь, айстра;
– на звук [і] серед слів іграшки, овочі, автобус, Іра;
– на звук [б] серед слів мак, банка, танк, бочка.

“Знайди спільний звук!”. Запропонуйте дитині визначити, який однаковий звук є в декількох різних словах. При вимовлянні слів чітко виділяйте даний звук силою голосу, наприклад: “о-о-о-осінь”, “о-о-о-окунь”, “о-о-о-овочі”

– Оля, осінь, овочі, окунь – [о]
– Сад, суп, сумка, ніс, лис – [с]
– Аня, агрус, акула, автобус – [а]
– Маша, мак, мама, сом – [м]

Ігри та вправи на розвиток дихання

“Забий м’яч у ворота”. Запропонуйте дитині подути на ватний чи паролоновий мячик, так, щоб він покотився у ворота (їх можна зробити з дроту, або намалювати). Повітряний струмінь повинен бути плавним, повільним, безперервним.

“Язичок-футболіст”. Як і в попередній вправі треба забити мяч у ворота, але тепер з допомогою язика. Дитина повинна посміхнутися та покласти широкий язик на нижню губу, і, неначе вимовляючи звук [ф] дути на кінчик язика.

“Літак”. На кінчик носа покласти шматочок паперу або вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті. Повітряний струмінь виходить посередині язика. Дитина повинна сильно подути, так, щоб “літак” полетів вгору.

“Пелюстки”. Покладіть на долоню справжні або вирізані з паперу невеличкі пелюстки квітки. Запропонуйте дитині подути, щоб пелюски злетіли з вашої долоні.

“Кораблик”. Налийте у миску воду. Зробіть паперовий або пенопластовий кораблик, та покладіть його на воду. Запропонуйте дитині подути на кораблик спочатку довгим струменем повітря, наче вимовляючи зхвук “ф”, а потім преривчасто, наче вимовляючи звук “п-п-п-п”.

Ігри та вправи на подолання заікання

Вправи для зняття м’язової напруги
При заіканні часто напружені м’язи обличчя, губ, язика, пальців рук. Дуже важливо навчити дитину м’язовому розслабленню під час мовлення. От деякі вправи, що допоможуть дитині розслабитися.

«Пташка махає крильцями».

Підняти руки нагору, і виконувати махи руками.

«Допоможемо мамі»

Помахати розслабленими кистями рук біля підлоги, імітуючи полоскання білизни.
Стати рівно, розвести руки в сторони до рівня плечей і «упустити» розслаблені руки у вихідне положення.

«Стряхнемо водичку з рук».

Струснути розслабленими кистями рук, начебто струшуючи краплі води.
Нахилити голову вперед, назад, праворуч, ліворуч, а потім виконати декілька кругових обертів головою спочатку в одну сторону, потім в іншу.
Повільно покачати розслабленими руками з боків тулуба назад.

«Кулачки-силачі».

Пальці рук під рахунок до 5 із силою зжати в кулачки, на рахунок 5 розтиснути, струснувши кисті рук, при цьому зосередити увагу дитини на тім, як пальчикам приємно відпочивати.

Вправи для розвитку мовленнєвого дихання
Майже у всіх дітей, що заікаються порушене мовленнєве дихання. Під час корекційної роботи з усунення заікання важливо навчити дитину говорити не поспішаючи, на видиху. Тому важливе місце в роботі займуть вправи для розвитку правильного мовного дихання.

«Кулька». Цю вправу бажано робити спочатку лежачи (щоб дитина повністю розслабилася), а потім сидячи чи стоячи. Вдих через злегка відкритий рот (живіт надувається, як кулька, плечі не піднімати). Видих через вільно відкритий рот, неначе кулька повільно здувається. Рух живота контролюється рукою. Цю ж вправу повторити з подовженим видихом на звуки (А, О, У, И). Видих під час вимови цих звуків повинен бути спокійним і безперервним.

«Задуй свічку». Короткий спокійний вдих носом, потім пауза (затримати дихання на 1-2 сек.) і довгий безперервний видих через ледве зімкнуті губи з промовлянням «пф», начебто гасячи свічку (дути можна на пальчики).

«Літак». Покладіть дитині на долонь маленький шматочок ватки чи паперу. Тримаючи долоню з ваткою на рівні рота, дитина повинна подути на «літак», щоб він полетів. Чим далі полетіла ватка, тим краще дитина зробила вдих і видих.

«Нюхаємо квіточку». Навички правильного вдиху і видиху добре відпрацьовувати на таких вправах: дати дитині понюхати квітку, духи, фрукти.

«Усі мовчать». Зробити вдих, а видихнути на звук “з”, доторкнувшись вказівним пальцем до губ, неначе попросити тиші.

«Де дзвенить комарик?» Дитина, сидячи на стільці, одночасно з поворотом тулуба праворуч-ліворуч робить довгий видих на звук з-з-з-з.

«Гарячий чай». У дитини в руках чашка, дитина робить вдих носом , а на видиху дує в чашечку, вимовляючи пошепки ф-ф-ф-ф, начебто студить гарячий чай.

«Човник». Налийте в миску води, покладітьте на воду паперовий кораблик, і запропонуєте дитині “допомогти” кораблику переплисти на іншу сторону миски. Дитина робить вдих носом, а на видиху вимовляє «пф» і дує при цьому на кораблик. Чим дужчий повітряний струмінь, тим далі попливе кораблик.

Вправи для розвитку голосу 
Важливо проводити також вправи для розвитку голосу. Такі ігрові вправи необхідно проводити на добре знайомих дітям звуконаслідуваннях. Під час занять необхідно стежити за тим, щоб усі звуконаслідування дитина вимовляла на видиху.«Аня співає пісеньку». А-а-а, а-а-а.
«Гуде потяг». У-у-у, у-у-у.
«Болить зуб». О-о-о, о-о-о.
«Пароплав гуде». И-и-и, и-и-и.
«Жабенята посміхаються” І-і-і, і-і-і.
«Заблукали в лісі». Ау-ау-ау-ау.
«Малюк плаче». Уа-уа-уа-уа.
«Пісенька водички». С-с-с-с.
«Пісенька комарика». З-з-з-з.
«Пісенька вітру». В-в-в.
«Гріємо ручки». Х-х-х-х.
«Стукають підбори ». К-к-к-к.
«Граємо на барабані». Д-д-д-д.
«Гусак сичить», «Кулька сдувається». Ш-ш-ш-ш.
«Жук дзижчить». Ж-ж-ж-ж.
«Зозуля кує». Ку-ку, ку-ку.
«Гусак». Га-га-га.
«Корова». Му-му-му.

Проспівування на одному видиху звукової доріжки а-о-у-и-е (один звук плавно переходить в інший, і кожний тягнеться не менше 2 сек.);

Проспівування на одному видиху звукової доріжки зі зміною висоти і сили голосу (пошепки, тихо, голосно, тоненьким голоском, грубим голосом);

Проспівування звуку А на видиху (зробили глибокий вдих, надули животик, плечі не піднімаються, на видиху співаємо «А-а-а-а-а-а-а!»)

Проспівування простої мелодії (наприклад, «У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялинонька, і зайчик з нею ріс…») на звук М чи У. Тобто, дитина робить глибокий вдих, надуває животик, а потім, на безперервному видиху, начебто наспівує тільки мелодію пісеньки («м-м-м-м м-м-м-м…»);

Вправи для розвитку координації мовлення з рухами 
Велике значення для нормалізації темпу і ритму мовлення має виконання спеціальних вправ спрямованих на розвиток координації мовлення з рухами.

«Машина». Бі-бі-бі гуде машина, (ритмічно плескати в долоні)
Не поїду без бензину. (ритмічно тупотіти ногами)

«Дощик». Дощик, дощик, крап-крап-крап, (вказівним пальцем правої руки стукати по лівій долоні)
Мокрі всі доріжки.
Нам не можна йти гуляти, («погрозити» вказівним пальчиком)
Ми промочимо ніжки. (ритмічно потупати ногами)

«Листочки». Листочки над нами кружляють, (руки підняти нагору, махати кистями рук)
Листочки на землю лягають. (присісти)
Вони з височині злетіли, (піднятися і потягнуться на носочках)
Листочки кружляти хотіли. (плавні рухи руками праворуч, ліворуч)

Поради батькам майбутніх першокласників

У багатьох дітей часто спостерігається нерізко виражене відставання у мовленнєвому розвитку, яке в дошкільному віці зазвичай не привертає до себе особливої уваги батьків, проте в подальшому може перешкоджати якісному навчанню і призвести до появи специфічних помилок, зокрема на уроках української мови.

Дуже важливо виявити навіть найнезначніші відхилення мовленнєвого розвитку та виправити їх до початку навчання дитини грамоти. Батькам слід знати, що при нормальному мовленнєвому розвитку всі недоліки у вимові звуків дошкільником повинні зникнути не пізніше п’ятирічного віку.

Однією з необхідних умов опанування грамоти є чітке розрізнення дитиною всіх звуків мови на слух. Запис будь-якого слова передбачає уміння визначити кожен звук та склад слова по черзі і позначити їх відповідними букшами. Якщо ж деякі звуки здаються малюкові однаковими, то йому важко буде вибирати під час письма букви, відповідні цим звукам. Наприклад, у разі нерозрізнення на слух пари звуків [б]-[п] дитина не знатиме, яка перша буква — Б або П — має бути написана в словах «булка», «буряк».

Для перевірки слухової диференціації звуків доберіть картинки, на яких зображене розрізняється лише одним приголосним звуком, який слід перевірити. Дитина може розрізнити слова (наприклад, «білка» і «пилка», «коза» і «коса», «ніч» і «пін») лише за умови сформованості фонематичного сприймання, чіткої диференціації звуків.

Зверніть увагу, що за нормального мовленнєвого розвитку розрізнення всіх звуків на слух, а отже, і правильний вибір за змістом картинок, доступний дітям з дворічного віку. Крім того, важливо знати, що нерозрізнення дитиною деяких звуків на слух є основною причиною їх заміни в усному мовленні, а надалі — й на письмі. Пропоную деякі ігри, що стануть вам у пригоді.

► Вправа «Впіймай звук»

Дорослий чітко промовляє підібрані слова, малюк має плеснути в долоні, якщо в слові почує заздалегідь визначений звук. При цьому в запропонованих словах не повинно бути інших подібних за вимовою звуків. Обраний для практикування звук треба виголошувати дещо підкреслено.

► Ігри

«Луна»

Грати можна удвох і великою групою. Обираємо ведучого (він і буде «луною»), який має повторювати те, що йому скажуть. Почніть із простих слів, потім перейдіть до важких і довгих. Спробуйте пропонувати для повторення віршовані і прозаїчні фрази. Якщо «Луна» відповіла правильно п’ять разів, призначайте по колу наступного учасника гри.

«Абетка»

Дитина разом із дорослим придумують та називають слова на кожен звук у абетці. Можна влаштувати змагання, хто назве слів більше, коли в дитини буде вже великий словниковий запас.

«Ланцюжок із слів»

Кожний учасник гри називає слово на той звук, який був останнім у попередньому слові. Таким чином привертаємо увагу на виокремлення необхідного за умовами гри звука і спонукаємо на добір слова, в якому цей звук буде попереду.

«Зіпсований телефон»

Усі, звісно ж, пам’ятають гру свого дитинства. Вона якнайкраще підходить для розвитку фонематичного слуху в дошкільників.

«Плутанина»

Звертаємо увагу дитини на те, як важливо не плутати звуки між собою. На підтвердження цієї думки читаємо жартівливі віршики.

Височенні кучугури
намела метелиця.
Білим килимом (пісок)
під дерева стелиться.

Кімнату до свята
малі прибирали.
На стінах і вікнах
(морквини) чіпляли.

Діти дуже люблять небилиці і з радістю можуть самі придумати такі ж жарти. Спробуйте вигадати слова, змінюючи лише одну букву, наприклад:

* «ночі — очі;
* мати — хати;
* білка — гілка;
* млин — клин».

► Вправа-тест «Пиши знаками»

Вправа-тест «Пиши знаками» корисна для визначення рівня фонематичного слуху. Запропонуйте дитині записати слово, але не буквами, а знаками, позначаючи голосні звуки кружечками, а приголосні рисками. Скільки звуків у слові, стільки й знаків. Наприклад, слово «суп» слід записати так: риска, кружечок, риска. Після того, як ви переконалися, що дитина зрозуміла завдання, продиктуйте слова, а вона запише їх на аркуші паперу у вигляді «шифру».

Інший варіант цього завдання: ви пропонуєте дитині картки-картинки, на яких зображені тварини (пес, лев, слон, корова та ін.), і картки звукових схем слів, відповідні карткам-картинкам тварин, у вигляді «шифровок». Завдання дитини полягає в тому, щоб визначити, яка схема підходить до кожного слова.

Всі запропоновані і подібні ним вправи потрібно практикувати, доки дитина не навчиться легко справлятися зі всіма завданнями. Лише за цієї умови можна бути впевненими в тому, що майбутній школяр навчився розрізняти звуки на слух, а отже, і навчання грамоти не буде для нього складним.

Підготовка руки до письма

Ще одним важливим завданням підготовки дитини до школи є розвиток у нього так званої «ручний вмілості». Такий розвиток передбачає засвоєння знань і навичок, які обслуговують як змістовну, так і моторну, рухову сторону письма.
Змістовна сторона – це вміння представляти звуковий склад слова, яке пишеться.

Рухова сторона листа – це вміння зберігати та змінювати напрямок руху руки відповідно з малюнком графеми (зображенням форми літери), здійснювати плавне і невідривне рух руки, регулювати розмах такого руху. Все це вимагає координації рухів руки і зорового контролю за цим рухом.
Навчання письма – завдання школи. Але багато з необхідних навичок і вмінь дитина може засвоїти до того, як перед ним безпосередньо постане завдання вчитися писати. І тоді навчання листа буде значно полегшено. Засвоєні навички дитина застосує до нової для нього діяльності.
Яким же чином можна розвивати «ручну умілість»? Цьому сприяють такі види образотворчої діяльності, як малювання, ліплення, аплікація, виготовлення різних виробів з паперу, дроту, корінців дерева та інших матеріалів.
На думку більшості фахівців найбільш важливим з перерахованих видів діяльності все таки є малювання.

Вченими встановлено, що малювання вимагає погодженої участі багатьох психічних функцій. Воно сприяє також узгодженості межполушарного взаємодії. У процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов’язане в основному з роботою правої півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідально ліва півкуля.
Будучи безпосередньо пов’язаним з найважливішими психічними функціями – зоровим сприйняттям, моторною координацією, мовою і мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної з цих функції, але й пов’язує їх між собою, допомагаючи дитині уперед-чить бурхливо засвоювані знання, оформити та зафіксувати модель вагу більше ускладнюється уявлення про світ.

У процесі інтенсивного розвитку дрібних м’язів кисті, пальців рук у дитини починає активізуватися діяльність відповідної ділянки кори головного мозку. Розвиток цього центру мозку стимулює сусідні, ділянки. Цікаво, що одним з таких важливих «сусідів» піддаються позитивному впливу є мовний центр. У наслідку, в результаті вдосконалення мовлення дитини інтенсивно розвивається мислення, так як обидва цих психічних процесу знаходяться в тісному взаємозв’язку. Таким чином, прості вправи по вдосконаленню дрібної моторики рук сприяють активізації мислення, мовлення, а з ними і всіх інтелектуальних процесів.
У процесі малювання в дитини виробляється вміння управляти інструментом (олівцем, пензликом), розвивається координація руху обох рук, координація дій руки й очі, зоровий контроль. Спостереження показують, що діти, багато які малюють у дошкільні роки, що добре володіють технікою малюнка, легше вивчаються писати.
Діти малюють інструментами, близькими за формою, способом тримання і дії до ручки, якою пишуть в школі. Особливо справедливо це до олівця. Поза дитини і положення рук також близькі до тих, які необхідні при листі.
Якщо звертати увагу дитини на те, щоб при малюванні він правильно тримав олівець, кисть (між великим і середнім пальця-ми, притримуючи зверху вказівним, не допускаючи його вздовж олівця), не здавлював олівець чи пензель в пальцях занадто сильно, тримав інструмент на 3 -4 сантиметри вище вигостреного кінця (або ворсу пензлика), сидів прямо, не нахиляючись сильно над аркушем паперу, то тоді і при письмі дитина швидко звикне виконувати ці вимоги-ня і легко опанує технікою письма.
Для письма важливо, щоб дитина вміла проводити рукою рівномірні, ритмічні, плавні рухи. Такі рухи можна відпрацьовувати, наприклад, при рівномірному нанесенні елементів узору на папір. При цьому більше часу рекомендується приділяти таким узорів, які характеризуються плавністю ліній і малювати які потрібно не відриваючи олівця від паперу. Це можуть бути різного роду завитки: різні за величиною, спрямованості (з нахилом вліво або вправо), неподільності. Допомагає відпрацювання потрібних. Для письма навичок (таких, як ритмічність, розміреність, неквапливість, рівномірність натиску, акуратність) розфарбовування картинок (у книжках-розмальовках). Для розфарбовування олівцями зазвичай рекомендується відбирати картинки з менш великими зображеннями, а для розфарбовування фарбами картинки можуть бути побільше.

Рухова корекція дітей з порушеннями мовлення

Розвиток дітей з відхиленнями – одне і найгостріших питань сьогодення, що вимагає термінового вирішення спеціалістами, які працюють у сфері освіти, медицини, психології. Воно останнім часом набуло масового характеру, і це не може не турбувати батьків, професіоналів, що працюють з дітьми.

Зараз народжуються до 68 % дітей з різними видами церебральної недостатності, яка проявляється в схильності до різних захворювань, алергічних реакцій, відхилень в емоційно-вольовій сфері, тиках, появі мовленнєвих порушень тощо. Тому з кожним роком збільшується кількість дітей, які відчувають труднощі в навчанні, соціальній адаптації. Велике занепокоєння викликають гіперактивні діти з синдромом дефіциту уваги. Для подолання вищезгаданих пору­шень та попередження патологічних станів у дітей, зміцнення психічного здоров’я необхідне проведення комплексної психо-корекційної роботи. Поряд з традиційними методами психолого-педагогічного впливу на дитину доцільно використовувати метод кінезіологічної (тілесно-рухової) корекції, спрямованої на зняття окремих симптомів і поліпшення розвитку пам’яті, уваги, мовлення, просторової уяви, дрібної та загальної моторики, зниження стомлюваності, підвищення здатності до самоконтролю, працездатності, активізацію інтелектуальних та пізнавальних процесів. З метою підвищення ефективності логопедичної роботи і враховуючи специфіку порушень опорно-рухового апарату дітей, слід регулярно використовувати такі види кінезіологічних вправ на заняттях:

– пальчикова гімнастика;
– спеціальні вправи, спрямовані на розвиток взаємозв’язку між півкулями головного мозку;
– дихальні вправи;
– масаж і самомасаж кистей;
– декламування віршованих рядків з руховим супроводом;
– вправи на релаксацію;
– ритмізовані мовленнєві вправи;
– використання пальців рук у настільних іграх;
– вправи на утримання рівноваги.

Пальчикова гімнастика складається з декількох вправ, які підбираються залежно від теми заняття. Якщо відпрацьовується якась лексична тема, то і вправи виконуються такі, що нагадують тварин чи птахів, певні предмети. Під час постановки звуків використовуються вправи з віршованим супроводом. Наприклад, під час постановки та автоматизації ізольованого звука [р] використовується вправа «коник»: разом із дітьми показуємо пальцями «коника», коментуючи: їде коник навпростець, зупинися стрибунець: тр-р-р… Звук [ч] – показуємо руками «човник», коментуючи: човник плаває по річці, пихкає, неначе пічка: ч-ч-ч… Для розвитку взаємозв’язку між півкулями застосовуються такі вправи: «пальчики вітаються», «кулак-ребро-долонька», «кулачки в замочку», «пальчики-гадючки», «лезгинка», «вухо-ніс» тощо.

Регулярне виконання цих вправ допомагає зменшити синкінезії, які проявляються у вигляді дзеркальних рухів, супутніх рухів голови, обличчя, язика, ніг, рук, тулуба; сприяє активізації лобних частин мозку, мозолистого тіла. Дихальна гімнастика покращує ритміку організму, розвиває самоконтроль. Порушення ритму організму (активність мозку, дихання, серцебиття, пульсація судин тощо) неодмінно викликає порушення психічного розвитку дитини, зокрема мовлення (дизартрії, заїкування, дислексії, дисграфії). Відпрацювання дихальних вправ слід починати з видиху, потім пауза, і дочекавшись моменту, коли виникне бажання вдихнути, зробити глибокий вдих носом і ротом без напруги. Необхідно уважно слідкувати, щоб рухалася діафрагма, а плечі не піднімалися. Дитині пропонується також покласти руку на живіт, щоб відчути, як на вдиху рука піднімається, а на видиху опускається. Ефективним є застосування візуалізації кольору – «надування» в животі кольорових кульок, «вдихання» сонячного світла, золо­тистої енергії, що інтегрує роботу мозку.

Дихальні вправи:

– «кулька» – на вдих надути живіт, пауза, на видиху втягнути живіт, при цьому уявити колір кульки (кольори змінюємо);
– «насос» — на видиху промовляти «с-с-с…»;
– «змія» – «ш-ш-пі…»;
– «бджілка» — «ж-ж-ж,,.»;
– «співаночки» – на видиху співати голосні звуки;
– «великий пальчик – мізинчик» – затуливши великим пальцем правої руки праву ніздрю, дихати лівою, потім, затуливши правим мізинцем ліву ніздрю, дихати правою.

Масаж кистей спеціальними зондами застосовується при роботі з дітьми з дизартрією, загальним мовленнєвим недорозвиненням. Коли м’язи кистей у таких дітей зміцнюються, вони вже з іншими дітьми виконують самомасаж кистей. З цією метою використовуємо м’ячики з пухирцями, масажні щіточки, торбинки, наповнені каштанами. Самомасаж можна використовувати як елемент заняття. Так, під час роботи над автоматизацією звука [р] використовуються мішечки з ворсистої тканини, наповнені морською сіллю, що мають форму рибки, гриба, краплинки, сердечка тощо. Діти ловлять мішечки, передають один одному зліва направо, масажують ними свої долоні, поверхню кистей, кожний пальчик, називають, який предмет їм нагадує мішечок, виконують звуковий та складовий аналіз слова, складають з цим словом речення.

Рухи руками, тілом, оплески під час вивчення віршів, скоромовок допомагають швидше запам’ятати віршований текст, автоматизувати вимову звуків, розвивають увагу, координацію рухів. Так, наприклад, під час диференціації звуків [ц], [ч] ми вивчаємо з дітьми скоромовку:

Цвіріньчить горобчик,
Сів спочить на стовпчик.
Горобчик цвіріньчить,
На стовпчик сів спочить.

Під час вимови слова «горобчик» діти махають руками наче крилами; під час вимови слова «цвіріньчить», наче грають на сопілці; під час вимови слова «спочить» дві долоні кладуть під вушко, наче сплять. Розвиток загальної моторики, координації рухів здійснюється і в рухливих іграх, які можна використовувати на логопедичних заняттях як елемент заняття або як фізкульт-хвилинку. Дітям подобається гра «Магічні фігури». Хід гри такий: на килимі розкидаються геометричні фігури різні за формою та кольором, діти називають їх (прямокутник, квадрат, трикутник, ромб тощо). Завдання: Перша дитина пройде тільки по квадратах, друга – тільки по ромбах, третя – тільки по червоних фігурах. Діти, виконуючи завдання, промовляють: «Я йду по квадратах» тощо. Таким чином закріплюються знання геометричних фігур і автоматизується вимова звуків. Аналогічну вправу можна використовувати при диференціації звуків: дитина наступає спочатку на малюнки предметів, в назві яких є звук [є], називаючи їх, тоді на малюнки предметів зі звуком [ш], Можна використовувати перехрестні рухи ногами, що сприятиме активі­зації мозолистого тіла.

Вправи на релаксацію необхідні дітям з підвищеним або зниженим тонусом. Ці вправи можна виконувати як на початку заняття, так і наприкінці, враховуючи індивідуальні особливості дітей. Регуляція сили м’язового тонусу проводиться за законами розвитку рухів; від голови та шиї до нижніх кінцівок, від шиї та плечей до кистей і пальців рук, від колін до пальців ніг. З поміж релаксаційних вправ можна відмітити такі: для рук («кулачки», «олені»), плечового пояса, шиї («робот», «цікава Варвара»), ніг («загоряємо»), живота («кулька»), спини («штанга»), обличчя («трубочка», «тиночок», «надуті щічки», «сердитий лобик»). Дітям, яким важко розслабитися, можна зробити легкий масаж методом погладжування, особливо м’язів плечового поясу і потиличної зони. Дуже корисно виконувати вправи на релаксацію в положенні лежачи на спині, що дає змогу дітям не тільки розслабитись, а й розвантажити хребет («тримаємо ногами або руками небо», «мерехтлива зірка»). Вправи на релаксацію виконуються під звуки приємної музики, спів птахів, шум водоспаду. Ритмізовані мовленнєві вправи допомагають розвивати почуття ритму, покращують загальне звучання мови. Особливо такі вправи ефективні під час роботи з дітьми із заїкуванням, порушенням складової структури слова.

Під час автоматизації вимови звуків у фразовій мові логопед пропонує дітям повторити речення, скоромовку, вірш, виділяючи кожний склад плесканням, простукуванням, крокуванням, під метроном. Для розвитку концентрації уваги доцільно використовувати на заняттях різноманітні «промовлянки-бормоталки». Це виглядає таким чином. Дитина повторює за логопедом скоромовку:

У чотирьох черепашок
Четверо черепашенят.

Після того як дитина добре навчиться промовляти запропоновану фразу, їй пропонується називати всі слова, крім останнього. Замість нього дитина плескає в долоні. За другим разом дитина останні слова не промовляє, а плескає в долоні два рази і т. д.:

У чотирьох черепашок четверо черепашенят.
У чотирьох черепашок четверо…(оплеск).
У чотирьох черепашок… (оплеск,оплеск).
У чотирьох (оплеск, оплеск, оплеск).
У (оплеск, оплеск, оплеск, оплеск).
(Оплеск, оплеск, оплеск, оплеск, оплеск).

Цей вид роботи – гарний профілактичний засіб проти дисграфії: діти відчувають ритм тексту, виділяють кожне окреме слово. Прикладом настільної гри з використанням пальців рук може бути гра «Вправні пальчики». Дитині пропонується картка у формі певного овочу або фрукта, на якій зображено п’ять овочів і фруктів. Вона накриває своїми пальцями малюнки, пригадує їх назви, по черзі піднімає пальчик над персиком, помідором, грушею, перцем, огірком тощо. Вправа виконується спочатку правою рукою, потім лівою. Ця вправа може використовуватися під час закріплення диференціації звуків (твердий – м’який, дзвінкий – глухий, під час вивчення геометричних фігур, букв, цифр. Таким чином стимулюється робота мозку, закріплюється звуковимова, граматичні форми слів, активізується словниковий запас, розвивається фонематичний слух, увага, пам’ять.

Важливо, щоб добиралися ігри та вправи з використанням не тільки великого, вказівного та середнього пальців, які задіяні в побуті (під час складання мозаїки, конструкторів, пазлів, ліплення, вирізання, малювання), а й безіменного та мізинця обох рук. Не використовуючи ці пальці, ми на третину знижуємо ефективність методики. У дітей з дисфункціями мозку часто спостерігається так звана моторна незграбність, яка проявляється в похитуванні, некоординованості рухів, частих падіннях. Це відбувається під час втрати рівноваги. Таким дітям можна запропонувати вправи на утримання рівноваги:
– «ластівка» – тулуб нахилений вперед, руки в різні боки, одна нога утримується паралельно тулубу;
– «чапля» – дитина стоїть на одній нозі, друга нога торкається коліна першої, руки на поясі;
– «кенгуру» – вправи на м’ячах;
– «журавель» — ходіння по шнуру з переступанням через предмет;
– «сова» – ходіння із заплющеними очима з мішечками на голові;
– «рак-неборак» – ходіння спиною вперед.

Регулярне застосування на логопедичних заняттях вищезгаданих тілесно-рухових (кінезіологічних) методів дає змогу значно підвищити ефективність логопедичної роботи. Корекція всіх мовленнєвих порушень відбувається більш швидкими темпами, паралельно розвиваються всі психічні процеси, відбувається корекція психологічних проблем дітей. Процес навчання носить ігровий характер, що викликає в дітей зацікавленість, позитивні емоції. Кінезіологічні вправи можна використовувати як елемент логопедичного заняття, як фізкульт-хвилинку, на заняттях з логоритміки.

Вади мовлення : причини, прояви.

Мовлення – це складна психічна функція, яка опосередковує інші психічні процеси, впливає на їх формування та розвиток, регулює поведінку людини, формує її особистість. Виділяють 3 функції мовлення:
1. мовлення – основний засіб спілкування
2. мовлення – основа мислення
3. мовлення – регулятор поведінки людини
Мовлення є найбільш молодою функцією організму, особливо інтенсивно розвивається в перші роки життя дитини. Відомо, що молода функція є найбільш вразливою.
Причини виникнення мовленнєвих порушень. Це можуть бути різноманітні
несприятливі впливи, які виникають:
1. в дородовому періоді –
* дефіцит основних поживних речовин та ряду мікроелементів ( мідь, марганець, магній, цинк );
* вживання ряду жарознижуючих, протисудомних, седативних, антипаразитичних засобів та вітамінів;
* перенесення захворювань: краснуха, грип, ангіна, токсоплазмоз, дизентерія, цукровий діабет, анемія;
* отруєння хімічними речовинами, які застосовуються в побуті та промисловості: бензин, формальдегід, отрутохімікати, кислоти, окис азоту, фенол та ін..; радіаційні випромінювання, забруднення, ураження;
* різноманітні психологічні потрясіння, забиття та падіння матері, вік батьків, послідовність вагітності, гінекологічна патологія, несумісність резус-фактору, алкоголь, куріння…
* найбільш вразливий період : 4 тижні – 4 місяці вагітності ;
* свідоме бажання батьків мати дитину.
2. під час пологів – різноманітна патологія пологів:
* стрімкі, затяжні, кесаревий розтин, раннє відходження води;
* застосування фармакологічних засобів стимулювання;
* пологова травма;
* асфіксія;
* внутрічерепні крововиливи;
* вага дитини;
* пухлини
3. в післяпологовому періоді :
* хвороби 1-го місяця: жовтуха, сепсис, пневмонія, диспепсія, анемія, грип…
* хвороби на 1-му році: простудні захворювання, пневмонія, диспепсія, грип, кір, скарлатина, коклюш,дизентерія…
* хвороби від 1 – 3 років: інфекційні та соматичні, довготривалі, які викликають виснаження нервової системи
* різні психічні травми: переляк, переживання у зв’язку з розлукою з близькими, довготривала психотравмуюча ситуація у сім;ї.
* неправильне виховання мовлення в сім;ї – лепет, сюсюкання, двомовність, соска, педагогічна запущеність, недорозвиток фонематичного слуху, зниження слуху, недостатній розумовий розвиток, спадкові фактори.
Мовлення розвивається в процесі спілкування. Для нормального мовленнєвого розвитку дитини спілкування має бути значним, проходити на емоційному позитивному фоні. Дитині недостатньо просто чути звуки радіо, магнітофону, TV тощо, необхідне пряме спілкування з дорослим. Мовлення розвивається за наслідуванням.
Мовленнєві порушення частіше виникають у хлопчиків, так як мозок плоду чоловічої статі більш вразливий. В країнах Євросоюзу у кожної 3 – 4 дитини є затримка мовленнєвого розвитку або порушення незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. В Україні 10 – 30% дітей можна вважати здоровими, 70 – 90% з фактором ризику, 66% з логопедичними порушення ми.
В чому проявляються порушення мовлення ?
* порушення звуковимови: або нема звука ( иба, ак ); або звук замінюється іншим звуком ( сапка, бівка, жуби ); або спотворюється ( міжзубна, губно-зубна, бокова, гортанна вимова ).
* словник, граматична будова, зв’язне мовлення нижче вікової норми.
Мовленнєві порушення, які виникли під впливом будь-якого патогенного фактору, самі по собі не зникають та без спеціально організованої корекційної логопедичної роботи можуть негативно вплинути на весь подальший розвиток дитини, на оволодіння грамотою, на шкільну успішность, на вибір професії, на особисте щастя. Виправляти дефекти мовлення у дітей необхідно в дошкільному віці. Саме в цьому віці мовленнєві порушення легше та швидше долаються.